Дорогі мої читачі та друзі!
Сьогодні я хочу поділитися з вами чимось дуже особистим. Я написала цей вірш навесні 2022 року, коли почалася ця клята війна. Спочатку він народився російською мовою — бо я з Дніпра, навчалася в часи Радянського Союзу, коли багато хто з нас був фактично звільнений від вивчення української в школі, хоча ми й жили в Україні. Все моє життя, моє середовище в Дніпрі — все було російськомовним.
Але після того, як Росія напала на наш дім, моє ставлення до мови змінилося назавжди. Я більше не хочу, щоб мої думки та творчість були пов’язані з мовою агресора. Тому я переклала цей вірш на українську — мову мого серця, до якої я зараз проростаю щодня.
Цей вірш — це мої емоції, мій біль і моя надія. Буду дуже вдячна, якщо ви прочитаєте його і поділитеся своїми роздумами.
Також хочу запитати вас: можливо, серед вас є ті, хто, як і я, народився і виріс у російськомовному середовищі, зокрема на сході України, і зараз проходить цей шлях переходу на українську? Я розумію, як це непросто — відмовлятися від того, що було звичним роками. Поділіться своїм досвідом, я буду дуже рада почути ваші думки та історії.
Давайте підтримувати одне одного, адже разом ми сильніші!
Взялá вонá кри́ла, одрáзу вдяглá,
Швидки́ми крокáми до вікнá підійшлá,
Навкрýг подиви́лась, валі́зку взялá —
З люби́мими рéчами, з гі́лкою вéрби...
І з ні́жністю в сéрці злеті́ла вонá
Назу́стріч прекрáсному дню де веснá.
Веснá булá пóруч. Вонá помагáла:
«Диви́сь, як садú розцвіта́ють ряснí,
Як птáхи співа́ють, як всé ожилó,
Як нáші ліси́ і поля́ зелені́ють...»
Та рáптом: «О Бóже! А щó там за тьмá?
Де ліс, де поля́, де рі́дна земля́?»
І сéрце стиснýло так бóляче, ги́дко,
І кри́ла згорну́лись, не в си́лах леті́ти.
«О, Гóсподи, щó це? Що за зага́дка?..
Тут хáти пустí, нáче óчі чорні́ють,
Тривóжно на нéбо всі лю́ди глядя́ть,
Від стрáху в очáх їхні́ ду́ші сиві́ють,
Тут гóре і бі́ль навкру́ги гомоня́ть».
«Моя́ дорогá, — я тобі́ відпові́м, —
Тут мóнстр посягну́в на свобóду люде́й,
Цей гáдкий урóд зазіхну́в на нарóд.
Та встáне на нóги твоя́ Украї́на,
І ми́р, і добрó принесé всім вонá».
— Розпрáв свої́ кри́ла, моя́ Украї́но!
Поба́чиш — усé будé дóбре у нáс:
Зася́ють вікóнця, зведýться хати́,
І знóву розквíтнуть всі нáші садú.
«Несú свою нíжність і гі́лочку вéрби
В прекрáсні вíдблиски новóї зорí», —
Веснá прошепоті́ла.
І жíнка кри́лами знов запорхалá.
«Кохáння тобі́, щáстя, ми́ру в душí!
Летú, дорогá, назу́стріч красí!»