«(не)зручне співжиття з босом» - продовження!

Чи зможе Марта вижити в офісі боса?

Перше завдання прилітає Марті прямо на пошту й звучить як військовий наказ: «Без води. Тільки факти. До 15:00». ??

Але що робити, якщо твій внутрішній перфекціоніст, який зазвичай спав безпросвітним сном, раптово прокинувся і подав голос, і замість короткого звіту випадково створив цілий океан із 14 слайдів, таблиць і графіків? До призначеного босом терміну залишились лічені хвилини. І Максим Северин точно не збирається терпіти «воду». 

Яке «покарання» вигадає бос-робот для дівчини і чому їхня спільна робота набуде абсолютно неочікуваного повороту?

Сьогодні о 20:00 зустрічайте продовження книги «(Не)зручне співжиття з босом»!

Марта повернулася до свого столу з дивним відчуттям. Здавалося, її відпустили з кабінету директора не як нову співробітницю після першого робочого промаху, а як людину, якій щогодини дарують другий шанс на життя.

- Ну що, жива? — одразу поцікавилася Аня, навіть не намагаючись удавати, що зайнята річним звітом.

- Жива. І, уявляєш, мене навіть не утилізували в шредері для паперу.

- Серйозно? Це вже перемога.

- І навіть… не звільнили. Поки що.

Веня ліниво підняв очі від свого монітора, на якому крутилися якісь нескінченні графіки:

- Ой, а от це погана новина.

- Чому це? — Марта здивовано повернулася до нього.

- Бо тепер тобі офіційно доведеться працювати, Левицька. Лафа закінчилася.

Марта, не довго думаючи, кинула в нього ручку. Веня легко, навіть не міняючи пози, перехопив її двома пальцями біля самого носа.

- Несправедливо, — пробурмотіла вона, всідаючись у своє крісло. — Я взагалі-то пережила стрес.

У цей самий момент її ноутбук видав короткий, знущальний звуковий сигнал. На робочу пошту прийшов новий лист.

Від: Ірина (адміністрація) Тема: Персональне завдання від Максима Андрійовича.

Марта завмерла, так і не донісши руку до мишки.

- О ні… Рано я зраділа. Смертна кара просто прийшла електронною поштою...

Зазирайте на сторінку книги о 20:00, додавайте історію до бібліотеки, щоб не пропустити оновлення, та обов'язково діліться своїми враженнями в коментарях.

Дякую, що читаєте і залишаєтесь зі мною!

З теплом і вдячністю,
Ваша авторка  – Тіна ВОЛФ 

2 коментарів

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
avatar
Ромул Шерідан
05.07.2026, 00:25:46

❣️❣️❣️✨

avatar
Христина Вілем
04.07.2026, 20:52:01

Які вони гарні ☺️❤️

Тіна Волф
04.07.2026, 23:18:55

Христина Вілем, ❤️❤️❤️

Інші блоги
Мої думки
Я пишу електронні книжки, бо мене ніхто не слухає. Пишу, бо по- іншому розсипаюся внутрішньо. Іноді тиша лякає, а іноді дозволяє зрозуміти себе. В моїх книжках реальність поєднується з містикою, створюючи магічний реалізм.
Де вас заставало натхнення?
Сьогодні писала продовження «Крихітко, біжи!» у парку з гойдалками. Вайб просто неймовірний. Єдине «але» - шум стояв такий, що написати вдалося зовсім майже нічого)) не та атмосфера для трилера. Бо ці нескінченні:
Чому ми пишемо, навіть коли нас ніхто не читає?
Можливо, тому що письмо ніколи не було лише способом спілкування. Воно завжди було способом існування. Людина пише не тоді, коли їй є що сказати світу, вона пише тоді, коли світ всередині неї стає занадто гучним, щоб мовчати.
Демон без рогів?
Вітаю, мої солоденькі! Ще на початку історії стало зрозуміло, що Лютер — напівкровка, і саме тому він бігає Кел'Зароном без рогів. Але насправді він їх має, як і крила. Як і всі демони. Проте роги для демонів — це
Соцопитування. Проблеми всезнання.
Привіт. Є одна здібність, яка звучить майже як абсолютна мрія будь-якої допитливої людини. Або як прокляття, якщо подумати трохи довше. У світі «Очей Роду» існує дар, що дозволяє бачити майже все. Окрім майбутнього,
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше