Орда - найбільший жах, найбільша руйнівна сила Вулію. І треба ж таке: щойно новачкам дозволили піднятися на поверхню і трохи розжитися одягом у місцевому магазині спорттоварів, як ватажок рейдерів на прізвисько Лісовик вимагає повертатися до нього. З міста насувається орда заражених, винищуючи все живе, і відлік часу йде на хвилини.

Міха вже мчав у бік запасного виходу, а Ризиковий забарився. Із дверей підсобки, біля якої ми стояли, почулося схлипування. Я смикнув двері, розуміючи, що заражені не плачуть, а отже, у підсобці людина. Щастить же мені на дівчат.

Двері не піддавалися, і я натиснув монтажним ломом.

- Виходь! Швидко! - наказав у темряву.

З підсобки вибралося щось розкуйовджене і вчепилося в мою руку. Це щось було чорнявою дівчиною років сімнадцяти.

- Я людину вбила! - схлипувала вона.

- Біжимо! - смикнув я її. - Потім розберемося.

Ми помчали слідом за Міхою і Ризиковим. Наздогнали їх біля виходу, де Міха возився із замком.

Ударом ноги я виніс двері. Гаражів виявилося більше, ніж я очікував. Ними був забудований весь задній двір будівлі, і десь серед них знаходився каналізаційний люк. На дахах уже маячили горилоподібні фігури.

- Міха, тобі доведеться їх відволікти. Інакше нам кінець. Поки відкриємо кришку люка, на цих десяти метрах усі поляжуть.

Дівчина, яка вчепилася в мою руку, здавалося, заціпеніла від жаху. Як би не довелося її тягнути волоком.

І, як на зло, люк на відкритому місці. Прямо площа якась.

- Нам треба туди, - вказав я їй. - Бачиш люк? Нам туди.

Не впевнений, що вона розуміла мої слова.

Однак, розкуйовджене щось блиснуло очима з-під пасма волосся, що нависло на обличчя, і пропищало:

- Так тут ще один є, ближче.

- Міха, стій! - зупинив я товариша, який уже відхлебнув ковток еліксиру і зібрався нас виручати ціною власного життя.

S.T.I.K.S. Знахар - історія про тих, хто спромігся вижити у світі, який складається з уламків інших світів, і в якому хазяйнують перероджені монстри.