Всім привіт!

Запрошую до нового розділу.

✨✨✨

— От якого милого було втручатися в нашу розмову? Хто просив? Браво! Ви домоглися свого. Вітаю. Тепер точно будете самі танцювати, бо я без неї точно танцювати не буду.

Після цих слів кидаюся за Мією, я не можу допустити, аби вона пішла.

Наздоганяю її в кінці коридору і, зловивши за руку, змушую зупинитися. Але я спантеличений, бо в її очах бринять сльози. А ця крихітка завжди здавалася мені незворушною. Дівчина хоче висмикнути свою руку, та я не дозволяю їй.

— Відпусти! Ти з ними заодно. — вона змахує сльози і розлючено додає. — Повертайся, і продовжуй з ними шукати собі партнерку, бо я навіть не подумаю брати в цьому бардаку участь...

— А що тут діється, молоді люди?

За нашими спинами чуємо голос ректора — Богдана Павловича. Оглядаюся і розумію, що цього дядечка не проведеш. Доведеться розказати правду. Але якщо він дізнається правду, прилетить не лише нам, а й наставникам Мії.

Книга тут...

♥️♥️♥️