Приємного прочитання:) 

Цікаво, що це за розмова така, для якої моя присутність раптом стала обов’язковою.

Я саме переглядала повідомлення в телеграмі, коли за спиною пролунав тихий голос.

— Виявляється, є ще люди, чиї прохання ти виконуєш.

Не встигла навіть обернутися. Його руки вже лягли мені на талію, повільно замикаючи мене в кільці. Не грубо. Занадто впевнено. Я завмерла. Відчула, як теплий подих торкнувся волосся, а за мить — ледь відчутний поцілунок біля скроні.

Що з ним сьогодні?

Я різко напружилася й інстинктивно спробувала вислизнути.

Марно. Він лише трохи міцніше притягнув мене до себе. Настільки, щоб я відчула тепло його долонь навіть крізь тонкий шовк сукні.

У животі неприємно стиснулося. Ні. Не неприємно. Саме це й дратувало найбільше. Бо моє тіло, схоже, вкотре вирішило саботувати здоровий глузд.

Я повільно видихнула, через зуби.

Майже відчула, як він усміхнувся. Не побачила. Саме відчула. І від цього стало ще гірше.

Сволота.