Любі читачі,

сьогодні діє знижка на мою книгу 

Ціна: 72 грн / 66 грн

А він, звісно, гарний… Високий, симпатичний, із загадковим прищуром очей та ходою лева.

Цікаво-цікаво, що ж із цього вийде.

— Ти знаєш, як його звуть? — цікавлюся у Євгена.

— Кого? — питає так голосно і починає крутити своєю дурною головою, що я тут же на нього шикаю.

— Здурів, чи що?! Ми ж у засідці!

— Чого? — зводить свої кошлаті брови в одну суцільну моноброву. Йому б їх підщипати не завадило… а то не в тренді.

— Кого? Чого? — передражнюю його. — Ти як неандерталець! Того, що зайшов із дошкою, знаєш? — вказую підборіддям у бік красеня та його дами. — Тільки акуратно, щоб вони на нас не звернули уваги.

Євген повільно обертається і дивиться в їхній бік.

— Ну? — видає, знову повернувшись до мене.

— Тс… Що "ну"? Як звуть?! — якщо чесно, то мені страшенно хочеться його стукнути. Що, власне, і роблю: б’ю його під столом по гомілці.

— Ссс… Зараза! — шипить на мене.

— Но-но! — махаю перед його носом вказівним пальцем. — Ім'я?!

— Лев Миколайович Розжаєв, — повідомляє, потираючи руками під столом гомілку.

— Льовушка, значить, — хитро примружую очі. — Мій майбутній чоловік, — повідомляю Євгенові новину.

— Ага, мрій! Та він… — і щось починає мені втирати, тільки мене це абсолютно не турбує.

Я думаю зовсім про інше. Ні, ні про ніяку любов із першого погляду й мови немає. Я чудово бачу, що собою являє цей тип. Хоч він і красивий зовні, впевнена, що всередині він таке саме лайно, як і мій батько. Просто я розмірковую, чи варто взагалі влазити у все це… А з іншого боку, технікум я закінчила, зайнятися поки нема чим, не йти ж працювати в шаурмічну… А з цієї історії може вийти щось більш цінне.

Так! Ось така я цинічна і меркантильна. Добре осуджувати тим, у кого все є. А у кого нічого немає… той ніколи й не осудить.

Продовження>>>