Друзі, дякую кожному, хто підписався, додав книгу в бібліотеку чи просто прочитав хоча б кілька сторінок.

Для мене це набагато більше, ніж просто книга.

«Поки діти спали» — це не вигадана історія. Це мої спогади. Мої страхи. Мої сім місяців життя в окупації. Дні, коли ми вчилися жити під звуки вибухів. Коли найбільшим бажанням було прокинутися і зрозуміти, що все це закінчилося.

Я довго не наважувалася писати про пережите. Деякі спогади болять досі. Але зрозуміла: якщо ми не розкажемо свої історії, їх розкажуть за нас інші.

У цій книзі немає героїв із кіно. Є звичайні люди. Матері, діти, бабусі, сусіди. Ті, хто просто намагався вижити й залишитися людьми.

Якщо ви вже читаєте — напишіть мені кілька слів у коментарях. Для автора це безцінно.

А якщо ще ні — запрошую вас відкрити перші сторінки. Можливо, ця історія залишиться з вами надовго.

З любов'ю та вдячністю, Олена ❤️