Всі письменники починають, як читачі, не як творці високомовних висловлювань, але потім про це забувають собі ж таки на шкоду.
Джозеф О"Коннор.
Більшість читачів приходять в жанр "фентезі", щоб зануритися в атмосферу іншого світу - магії, незвичних персонажів та неймовірних можливостей.
І найскладніше завдання, яке постає перед автором - передати дух цього іншого світу. Дилема. Як це зробити не перетворивши текст на пурпурову прозу (англ. purple prose) ( літературний стиль, який характеризується надмірно вишуканою, пишною та витіюватою мовою, перевантаженою метафорами, епітетами та риторичними фігурами.)? Часто такі описи стають настільки складними, що відволікають від сюжету та утруднюють розуміння тексту.
Так що думають автори - чи потрібні елементи пурпурової прози в текстах у фентезі? Чи краще екшен, діалоги та мінімалізм? Чи можливо якийсь синтез?
4 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЯк на мене, фентезі не в описах... Хз, ну типу ту ж прозу лавандову можна зробити і у фантастиці. 3 сторінки опису підключення дротів живлення до імплантів чи протезів, і вилизування USB з'єднання. Як на мене, фентезі - воно в світі. Найлегший приклад - дракон і требушет, замість гелікоптера і пушки)
У кого як. Залежить від фантазії читача. І хто що вподобає.
Якось читала книгу про ельфів (не самвидав), то там стільки опису рюшечек, бантиків, камінчиків, що мама мила. Доводилось пропускати то все, аби не втратити лінію сюжету. А ще там два автора було. То одразу видно де хто писав. Інший автор все по справі, нічого зайвого і цікаво.
Та ящо гарна уява, то ті надмірні описи нічого
Все одно всім не сподобаєшся. Хоч яка гармонія - це не тільки про тебе, а ще про читача. А в нього, саме в той час, коли він долучився до твого світу, може бути все дуже не гармонійно. Будь-який твір не цікавий в будь-який час.
Але! Мінімалізм взагалі знущання над читачем, це сценарій більш, ніж твір. Без діалогів нічого не буде, але це тільки слух, а читачу треба щось бачити. И це - описи. Мені здається, все залежить саме від сцени, її ритму та сенсу. Коли динаміку рве опис - це погано. Коли опис в діалог сують - теж. Коли нема опису - нема й світу.
Пурпурова... Лише коли це виправдано, та коли автор дійсно може це зробити, а не намагається вичавити з себе.
Думаю, потрібно прислухатися до себе і писати так, як відчуваєш. Кожен письменник виробляє власний стиль і теорія тут не надто допоможе. Потрібно шукати гармонію між темпом розповіді, атмосферою, яку хочеш створити і емоціями, які хочеш передати.
Пишні описи теж потрібно вміти писати, щоб вони не були заважкими. От у Юлії Рудишиної дуже насичений, багатий на описи текст - не фрагментами, а весь - і тим не менш вона тримає баланс, він читається легко.
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати