Я не рухаюсь, лише дивлюсь на нього не кліпаючи. А він все чекає, поки на його обличчі не з'являється нетерпіння. Ліфт починає зачинятись, але чоловік не дає цьому статись, всовує між дверцятами руку. 

— Єво, я ж на тебе чекаю, - зрештою не витримує, викрикує.

Його голос для мене діє як поштовх. Вмить опиняюсь поруч з ним і першою забігаю у кабінку. Давид заходить наступний, заповнюючи собою весь простір. Я помічаю, як до нас біжить якийсь чоловік, хоче теж попасти до кабінки, але Давид швидко тисне на кнопку і ліфт зачиняється прямо перед носом незнайомця.

Ми рушаємо вгору. Я забиваюсь в куточок, намагаюсь не дивитись на боса, що стоїть поруч. Чекаю нарікань будь-якої миті. Та натомість він зацікавлено мене розглядає і спокійно каже:

— Сьогодні маєш дуже гарний вигляд.

Я розслабляюсь та видихаю з полегшенням, зрозумівши, що він сьогодні в гарному настрої і можливо моє спізнення він пропустить повз увагу. Піднімаю на нього погляд, навіть усміхаюсь.

— Завдяки вам, - мій голос звучить занадто дзвінко в маленькому просторі. - Дякую за аванс. Ці гроші мене виручили.

— Давай домовимось, Єво, - раптом всім тілом розвертається до мене і я затамовую подих, відчувши його приємний аромат. Дивно, але він пахне вологою та милом, наче тільки що приймав душ. А ще помічаю, що його волосся вогке. - Якщо колись у тебе будуть проблеми, чи тобі потрібна буде допомога. Ти скажеш мені. Гаразд?

Я декілька разів кліпаю, шокована його пропозицією. 

— Добре, - невпевнено киваю.

Повітря між нами стає густим та наелектризованим. Він дивиться мені прямо в очі, наче намагається зазирнути в душу. А я важко ковтаю, відчуваючи, як тілом розповзається жар. Відступаю, щоб збільшити між нами відстань і врізаюсь спиною в металеву стінку ліфта. Він робить крок уперед, і мені здається, що зараз щось скаже. Та в цю мить ліфт зупиняється, дверцята відчиняються і я кулею вискакую з кабінки. 

Біжу до кабінету, відчуваючи, як він слідує за мною, тільки повільно, не поспішає.

В приймальні Дарина вже на робочому місці. 

— Добрий ранок, - поспіхом вітаюсь і пробігаю повз неї.

— Добрий ранок, - чую її здивований голос, вже коли двері кабінету за мною зачиняються.

Гепаюсь на незручний стілець і спираюсь ліктями на стільницю столу, прикривши обличчя долонями. 

От дурепа. 

Я поводжусь так, наче ніколи не бачила поруч з собою привабливого чоловіка. Не хочеться, щоб Давид помітив, як я ніяковію від його близькості.

Мій бос заходить через хвилину. А я випрямляюсь на стільці і намагаюсь зробити байдужий вираз обличчя.

— Куди ти так поспішала? - усміхається і проходиться кабінетом. В його очах грають веселі іскорки. - Так сильно хочеш взятись за роботу? У нас буде достатньо для цього часу. А зараз я б хотів випити свіжої кави.

— Ох, пробачте, я зараз принесу, - підстрибую з місця. 

Я зовсім забула про ранковий ритуал з кавою. Вчора я облажалась конкретно, тому сьогодні треба реабілітуватись. 

Швидко вибігаю з кабінету, але в приймальні різко зупиняюсь. Дивлюсь розгублено на Дарину, а вона на мене.

— Ви не могли б мені показати, як користуватись кавоваркою, - прошу у секретарки. - Я боюсь щось поламати.

— Тепер цей обов'язок він перекинув на тебе, - із розумінням киває і підводиться. Ми виходимо у коридор. Дарина йде першою, я не відстаю від неї. – Ходімо, покажу. В першу чергу зранку неси йому каву, в цю пору він завжди роздратований. 

— Я помітила, що сьогодні у Давида волосся вологе, наче він тільки що прийняв душ, - ділюся зі спостереженнями.

— Він займається у тренажерному залі на першому поверсі, - зиркає на мене Дарина. – Майже кожного дня перед роботою. Вивільнює зайву енергію. 

— Невже йому мало роботи в офісі? - щиро дивуюсь. Уявляю, як він тягає залізяки і від навантаження його м'язи випирають з-під спітнілої шкіри. 

— Думаю, там зовсім інша енергія, яку роботою не звільниш, - підморгує загадково.

До мене не відразу доходить, а коли доходить, щоки мої заливаються фарбою. Невже у нього немає якоїсь дівчини? Такий чоловік не може бути сам. 

Чи може?

https://booknet.ua/reader/srbnii-ne-grai-z-mnoyu-b452323?c=4999372&p=1