Іспанські канікули
(пригоди, кохання, сучасність)



— Може, ти все-таки допоможеш мені повернутися додому? — Вона щосили намагалася стримати сльози — ніколи не думала, що так сумуватиме за родиною і навіть… навіть за роботою! Мрія про відпочинок обернулася справжнім жахіттям, не хотілося більше ні години перебувати в цій країні. Полон зруйнував усі ілюзії, страх вбив бажання їздити містечками Іспанії. Маріанні тепер усюди ввижалася загадкова сеньйора, яка наказала викрасти її.
— Я ж казав — не можу! Поки що не можу.
Енріке сумно опустив голову, і довгі пасма його волосся ковзнули по смаглявій щоці. На мить їй навіть стало шкода його, але дівчина прогнала цю жалість. Він обдурив її. Він знайомився з нею, знаючи все про цю прокляту спадщину. Він знайомився з нею, знаючи, що буде її зачаровувати і спокушати. І немає йому прощення.
Чому ж так хочеться доторкнутися до його щоки, пробігтися пальцями по шкірі, заправити це чорне пасмо волосся за вухо, а потім підвести підборіддя Енріке, щоб потонути в чорному вирі циганських очей?
Тому що ти закохана ідіотка, пригальмувала себе Маріанна. І поводишся так, ніби він останній чоловік на землі.
— Але я клянуся, — зашепотів він палко, піднявши голову, — клянуся, що зроблю все для того, щоб ти була в безпеці, поки ми не з’ясуємо, хто тебе викрав! Клянуся, що ніколи більше мої губи не вимовлять слів неправди! Клянуся, що буду тебе все життя кохати й захищати!
— Я тобі не вірю. — Маріанна гірко посміхнулася і все ж провела долонею по його щоці.
— Але ж я бачу, що ти мене кохаєш. — Слова зривалися з його вуст поспішно, наче він боявся, що вона не захоче його слухати, що остаточно закриється. — І твоя любов дає мені шанс. Я зроблю все, щоб довести тобі свої почуття… І свою вірність.
— Обманщик і лицемір, — майже ніжно сказала Маріанна, — недарма першою пам’яткою, яку ти мені показав, була могила Дон Жуана. Ти такий самий, як він — шукач гострих відчуттів, що живе на межі, не вміє бути вірним. Ти вітер, Енріке, просто вітер, який літає сам по собі. Як можна вірити вітру?
— Якби ти тільки знала, як мені шкода…
— Ти б знову довірився тому, хто колись зрадив? — запитала вона тихо і закуталася в плед, ніби цим намагалася закритися від його поглядів. Вони були небезпечними — пристрасними, палкими.