Я озирнулась довкола і вдихнувши, забула видихнути. На мене насувався чоловік з фотографії. Такий високий. Я роззявила рота, бо в реальному житті він був красивіший разів в надцять мільйонів. Господи, вагіно, тримайся. Я відчула метелики внизу живота, допоки не побачила його абсолютно невдоволений вираз обличчя, коли він підійшов до нас ближче. 

Він зупинився практично впершись мені в носа своїми великими грудьми. Його аромат заполонив простір навколо нас і я шкидко заблимала очима від здивування. Він так різко ввірвався в мою зону комфорту, що частина мене бажала йому за те помститися.  Я підняла голову і побачила, що він дивиться. Я на нього теж. Мовчу. Тіло покрилося дрижаками. Комок застряг в горлі і я не мала змоги ні проковтнути слину, ні вимовити хоча б довбане: “Привіт”. Тиша затягувалась. Олена мовчки спостерігала. Роберт спопеляв мене поглядом. Все це так дивно. Я чекала, що він промовить хоч щось. 

Його погляд ковзнув від моїх очей вниз на губи, а потім на мої соски, що вже, бляха, стояли, як маяки посеред буйного моря. Треба було одягнути ліфчик. Тіло дало сигнал, що овуляція розпочата раніше, ніж мала за графіком. Який же він красивий. Просто той типаж чоловіка, після якого ти рік плакатимешся подругам за бокалом червоного сухого. Той типаж, коли знаєш, що він точно буде помилкою. Той типаж, коли в його зіницях читається “ред флег, ред флег” і майорить червоний прапор, але ти все одно обираєш цей шлях. Той самий десерт, після якого на ранок захочеш піти в спортзал чи сісти на дієту. В голові було уже з десяток таких порівнянь, але тут я почула знайомий голос і видихнула, коли він відвів від мене погляд. 

— Роберте, знайомся, це моя племінниця Аліса. Аліса — це Роберт, але всі гукають його Роб. 

Я мовчки кивнула і таки змогла ковтнути слину. Він відступив на кілька кроків і кивнув у відповідь. Моя перша думка про нього — красень. Моя друга думка — він мене уже ненавидить… 

Зведені: кімната на двох читати тут)