Дорогі автори та читачі, до прочитання доступний новий розділ роману "Лисяче серце"

Уривок ✨

Світ навколо почав розчинятися. Звуки річки, шелест туману, навіть серцебиття — все зникло. Ліон відчув різкий поштовх, наче його виштовхнули з високої скелі прямо в холодну безодню. Коли він розплющив очі, він був не на березі,  лис стояв у просторі, де небо було кольору старого попелу, а під ногами стелилося хистке полотно спогадів Джаан. Тут пахло весняними квітами, які раптом перетворювалися на запах гару. Посеред цього сюрреалістичного ландшафту, в оточенні фрагментів її дитячих спогадів, стояв Ангоку. Він не був величезним змієм. Це була висока, струнка постать у темних, наче витканих із нічного неба кімоно. Його обличчя було приховане тінню, але червоні очі світилися голодним, майже святковим вогнем.
​— Ти прийшов добровільно, — голос Ангоку звучав у голові Ліона, луною відбиваючись від стін свідомості, мов постріл у замкнутому просторі. — Хотів бути героєм? Стати щитом? Ти запізнився, лисе. Вона вже майже моя.
​— Я прийшов звільнити її, — Ліон витягнув меч. Лезо в цьому світі здавалося важким, ніби було викуване з самого болю.
​— Звільнити? — Ангоку засміявся, і цей звук змусив спогади Джаан навколо них тріскатися й розсипатися в чорний попіл. — Вона — це лише посудина для мене.  В ній стільки болю,  що мені навіть не довелося її шукати — вона сама відчинила двері, коли вперше відчула страх. Твоя жертва — це лише банкет для мого голоду. Ти станеш моєю новою іграшкою.

Приємного читання ✨