Дещо про Вісник XVI-го Міжнародного літературного конкурсу «Чатує в століттях Чернеча гора»

Світло розуму і щасливих сподівань несуть твори Шевченка. І вони — рушій його поезій, прози, живопису, малюнку і графіки.

Невтомний мислитель живе серед нас.

 У своїх творах.

А насамперед — у своїх книгах. А у книг — своя доля…

І нинішні автори продовжують цю справу. Так чи інакше всі талановиті йдуть за Кобзаревими словами, зверненими до Бога:

«Не дай знущатися лукавим

І над твоєю вічно-славой

Й над нами, простими людьми!…» [1]

Не йдуть протореним шляхом нові автори. Але шукають те, що шукали генії до них…

І коли Ліна Костенко казала, що «гуманітарна аура українського соціуму так і не сформована…» [2], вона своєю творчістю намагалася виправити це…

Намагаються йти цим шляхом і сорок авторів нового вісника XVI-го Міжнародного літературного конкурсу «Чатує в століттях Чернеча гора». Вісник щойно побачив світ у видавництві «Склянка Часу * Zeitglas».

Спрагою гуманності опікуються і автори збірки. Попри війну і її втрати… Хто безпосередньо, хто опосередковано… Але всі — про зцілення людської душі…

Адже справа художнього слова полягає не у проповідях чи вихованні, а у своїй правді, без остраху. Навіть коли її боїться увесь світ…

Головне, аби тексти дійшли до свідомості суспільства… Суспільства, яке у багато чому й відповідальне за те горе, що спіткало Україну.

Зупинюся лише на кількох прикладах із збірки. Теми, нагадаю, актуальні…

Але — відчувається — вони справді пройшли крізь серця авторів. Жорстокий час, коли можна навіть «розлюдитися». Зневіритися і відмовитися від людського у самому собі. Така вона — зрима вагомість нашого сьогодення…

Так психологічна сповідь поезії Вікторії Чугурової — про внутрішній перелом людини, спричинений війною. Не залишить байдужим читача і вірш Маргарити Уткіної. Її ліричний герой чітко означений у чоловічому роді… Така от художня спроба передати внутрішній стан молодого чоловіка, який намагається вижити у великому місті під час війни…

У короткій ліричній новелі-медитації Анни Ларкін «Трава під снігом» йдеться про прийняття невідворотності життєвих втрат… Де споглядання зимової природи допомагає людині віднайти внутрішні сили для життєстійкості та прийняти прості цінності буття…

В іншому емоційно насиченій прозі Яни Тет «Бабусині розмови про життя» розповідається про сімейні травми та побутовий вимір війни… Цей невеличкий текст відзначається високою емоційною щільністю та гуманістичним фіналом. Така от справжня сучасна проза про зцілення людської душі через спільний біль.

Додає гостроти модерна лірика Віри Зозулі. Складний твір із потужним пластом метафор. Роздуми, роздуми… І над ними — інтелектуальна деконструкція теми розлуки… А чи можлива ще любов?

Про це вже кожний читач міркуватиме сам…

Розгорніть вісник.

І прочитайте книгу, де раптом люди стають людьми… Без усяких масок, навіть ритуальних. Аби не почалась деградація особистості, так само як і здичавіння суспільства…

Всього декілька публікацій, але вже наявний привід для розмови…

Хоча б і розмови із самим собою…

[1] Тарас Шевченко, Псалом 117.

[2] Л. Костенко «Гуманітарна аура нації, або дефект головного дзеркала», К. 1999. — 32 с.