Після сварки з Владом Аліса дуже засмутилася, але вирішила трохи притихнути з протестом.

Тільки Персик Алісу й розуміє.❤️ Ну такий вже милий котик!❤️

Я обережно формувала майбутню статуетку, пригладжувала поверхню, додавала деталі, а думки все одно раз по раз поверталися до Влада. До його голосу. До того, як він дивився на мене при всіх. Наче я якась безмозка дівчинка, яка прийшла погратися в офіс замість роботи. І найгірше — він же справді так думав. Як і Артем. Як і батько.

Мені раптом стало так образливо, що знову плакати захотілося. Але руки були в глині і я навіть не могла б витерти сльози.

Я так втомилася від того, що мене ніхто не хоче слухати. Втомилася від того, що всі навколо поводяться так, ніби мої мрії — дурниця, тимчасова забаганка, яка скоро минеться. Наче мої вази, статуетки, розпис — це не робота, а дитячі розваги. Але ж це не так. Я хотіла розвиватися. Хотіла продавати свої роботи. Хотіла зробити власний бренд. Хотіла, щоб люди купували те, що я створювала, бо їм це подобається, а не тому, що «дівчинка бавиться творчістю».

Єгор намагається її розважити, але не виходить.

Мені це не подобалося. Все ще не подобалося. Але я зрозуміла, що поводжуся трохи по-дурному.

Тому я вирішила притихнути, припинити протест. Не тому, що змирилася. І не тому, що раптом полюбила роботу маркетолога. Просто мені більше не хотілося влаштовувати цирк і псувати життя людям, які нічого мені не зробили.

В офісі я вже не тягнула час так демонстративно, уважніше перевіряла задачі й навіть почала потрохи розбиратися в тому, що роблю. Без ентузіазму, звісно. Захвату від маркетингу в мене так і не з’явилося. Але хоча б бажання всіх довести до нервового зриву трохи стихло.

Єгор це помітив майже одразу.

— Ти сьогодні якась сумна, — сказав він, уважно дивлячись на мене. — Де поділася та небезпечна красуня, яка зводила з розуму весь офіс?

Я ледь усміхнулася й знизала плечима.

— Вчора просто був невдалий день.

Єгор кілька секунд мовчав, ніби роздумував, а потім усміхнувся:

— Тоді давай після роботи кудись сходимо? У кіно, наприклад. Або просто прогуляємося.

Я повільно видихнула й похитала головою.

— Не сьогодні. В мене немає настрою.

Єгор уважно подивився на мене, але наполягати не став. Лише кивнув і повернувся до роботи, а я відкрила чергову таблицю й продовжила мовчки страждати.

Читати: "Шалена для архітектора" 

Мої соцмережі: ТікТок та Інстаграм