Мені подобаються історії, де страшне починається не з крику, а з інструкції.

Зайти на зміну.
Перевірити показники.
Не торкатися скла без дозволу.
Не реагувати на звуки з камери.
Не називати пацієнта інакше, ніж у документах.

Бо в документах він — об’єкт.
У протоколах — система.
Для персоналу — пацієнт.

Але всі на станції знають: за склом лежить щось занадто старе, занадто розумне і занадто велике, щоб бути просто пацієнтом.

І найгірше навіть не те, що воно може прокинутися.

Найгірше — що, можливо, воно вже давно не спить.

Почати читати можна тут:
https://booknet.ua/book/sidelka-dlya-mehanchnogo-boga-b454166