Вітаю любі букнетівці!

Вам частинка хаосу Олі:

Виходжу за двері кімнати мов не на своїх двох. Серце гупає у горлі, пульс відбиває темп у скронях, а я йду у самий центр своїх фіктивних проблем, які є абсолютно справжніми.

Про провал намагаюся не думати. Хай про це думає Алабай Олексійович. Він цю аферу вигадав, йому й розгрібати. Я тут взагалі тимчасовий декор.

Моя задача — грати максимально реалістично. От про це я й подумала ще коли етикет вчила замість того, щоб спати як всі нормальні люди.

Словом... йду я тихо і спокійно, так як вела б себе наречена у будинку свого коханого. Та перед очима одразу той клятий холодильник і вчорашній цілунок, чорт.

Мені терміново потрібна медитація. Або важка фізична праця. Попідмітати подвір'я, перекопати город, розібрати сарай... Коротше, будь-що, де думати не обов'язково.

Сходи.Чомусь саме зараз вони здаються слизькими, як ніколи.

Міцно беруся за поручень та ступаю вниз.

У голові червоним маячком пульсує думка: все таки варто було залишитися в штанах. Раптом у багатих сім'ях існує правило: «Наречених у шортах до сніданку не допускати»?

Пізно, Олю. Якщо вже ганьбитися — то хоча б впевнено.

Піднімаю очі і розумію, що я — головна страва цього сніданку.

Три пари очей уткнулися в мене: сірі жіночі і дві пари світло-карих — він і його батько. Останній примружився, оцінюючи.

"ПОПЕЛЮШКА для мільярдера"

Обіймаю!

Мирного неба!❤️

Ваша Тая)