– Це справа принципу, Дзене, – похмуро глянув на мене командир. – Я патріот своєї країни. І коли щось загрожує її безпеці, я не стоятиму осторонь.

От ми і з’ясували, що він з Технократії. А то раніше ні словом, на півсловом про минуле своє не заїкався.

Ні, я все розумію. Не розумію тільки, за яким милим сувати голову слону у зад… Бо ж там і задихнутись можна, так-то.

– Якщо боїшся, – продовжив Мельхіор, побачивши, що я все ще вагаюсь, – можеш з нами не йти, – тут він зробив дуже нетипову для себе річ: посміхнувся. – Зрештою, це ж не регулярна армія, ніхто нікого не змушує.

Я похмуро глянув на нього.

– Ти мене на слабо не бери, – і одразу ж продемонстрував, що мене можна взяти на слабо. – Нічого я не боюсь… Окрім того, що каву на одній відомій заправці (не питайте де, не зрозумієте) колись перестануть продавати. Я у справі.

Розділ цього разу коротенький і трохи серйозніший. Помалу рухаємось до фіналу, панове!

✍ Тому - читайте!

━━━━━━༻❁༺━━━━━━

⚠️ А весь цикл, кому цікаво - ось тут:

━━━━━━༻❁༺━━━━━━