ч.2️⃣ пресконференція Магістра

✨✨✨✨
Частина 2

​— Пані Магістре, Вас часто називають провідником у «сірі зони» моралі. Чи не втомлює Вас постійно підсвічувати ці зони іншим? Чи не стає це причиною емоційного вигорання — бачити світ без рожевих окулярів, тоді як більшість людей прагне лише чорно-білої картинки?

​Панда ледь помітно хмикнула, поклавши лапу на край столу:

​— Ви ставите запитання так, ніби я маю місію. Але я не вважаю себе ніяким провідником. Я нічого нікому не підсвічую, я просто пишу для себе. Власне, з цього все й починалося як звичайне хобі, тому сама постановка питання трохи некоректна. Мене ніхто не просив бути ліхтариком у темряві, я просто досліджую те, що мені цікаво.

​Вона зробила паузу, пильно дивлячись у камеру:

​— А щодо вигорання… Воно справді буває. Але воно не через «сіру мораль». Воно через специфіку мого сприйняття: я моментально зчитую брехню. В людях, у ситуаціях, навіть у текстах — я бачу, де фальш. І найважче — не те, що я її бачу, а те, що коли я стикаюся з цією брехнею, мій мозок автоматично починає будувати гіпотези: «А що ж тоді є правдою?». Я не роблю нічого свідомого для цього, воно відбувається саме по собі. Я будую альтернативні версії подій, прораховую варіанти.

​Вона додала з легкою ноткою іронії:

​— Це і є моє джерело вигорання — постійний аналіз невідомих змінних. Я змушена будувати цілі моделі реальності, щоб ухвалювати власні рішення, бо не можу покладатися на загальноприйняті шаблони, які для мене завідомо звучать фальшиво. Я спостерігаю, аналізую і намагаюся вирахувати правду серед купи «шуму». Можливо, саме тому мої книги такі, які вони є.

​— Пані Магістре, Ви згадали проект «Базова Логіка для дітей». Чи не боїтеся Ви, що, навчаючи дитину мислити Вашими категоріями, Ви робите її життя складнішим, ніж у звичайних однолітків? Що насправді є тим головним інструментом, який Ви хочете вкласти в руки дитини через цей проект?

​Панда ледь помітно посміхнулася, і в цьому виразі не було ані краплі пафосу — лише чиста прагматика:

​— Складнішим? Навпаки, це значно спрощує життя. Моя дитина уже мислить іншими категоріями, ніж більшість дітей, бо він просто спостерігає за моєю роботою. Він бачить світ через контракти, фінанси, через принципи побудови бізнесу, і я його цього спеціально не навчала — він просто вбирає це як модель реальності.

​Вона зробила паузу, уважно дивлячись на Робота-журналіста:

​— Через «Базову логіку» я хочу дати йому інструмент, який допоможе спиратися на самого себе, приймати власні рішення в будь-якій ситуації та бути впевненим, що ці рішення — правильні саме для нього. Логіка не вбереже від помилок — помиляються всі, незалежно від рівня інтелекту. Але логіка дає дещо цінніше: вона дає можливість ці помилки швидко верифікувати та виправляти. Тобі не потрібно починати все з нуля, витрачаючи купу часу.

​Панда додала з легкою ноткою гордості:

​— Те саме стосується успіху, розумієш, які дії до нього призвели, і можеш цей успіх повторити. Це не про обмеження дитинства, це про створення надійної бази для дорослого життя, хоча… світ детермінований, «господарів алгоритмів» не існує, є лише ті, хто краще чи гірше усвідомлює свій вектор.

​— ​Трибуни стадіону на мить затихли, перетравлюючи почуте. Робот-журналіст тричі хитнув антенами, переводячи фокус датчиків на свій цифровий планшет:

​— Ви публічно змінили вектор, спалили старе, визнали зміни у зовнішності — це вимагає величезної сміливості. Чого Magister Animarum боїться насправді? Який внутрішній "демон" досі не дає Вам спати спокійно, навіть коли стадіон аплодує?

​Панда зітхнула, її пухнасті плечі злегка опустилися, а погляд зсунувся кудись мимо трибун:

​— Демони? Вони є в кожного. Мій найбільший страх — це втрата базової безпеки. Я живу в реальності, де війна стала фоном мого життя. Я знаю історію, період Столітньої війни, і в голові постійно крутиться тривожна думка: а що, якщо це теж затягнеться? Ми ні від чого не застраховані, і як би ми не будували плани, ми залишаємося просто пішаками в цій грі, не володіючи всією картиною. Це страшно — розуміти, що ти завжди під ударом, і жоден ранок не гарантує, що він буде спокійним...чи буде він взагалі. 

​Вона зробила коротку паузу. В тиші величезного стадіону було чутно лише монотонне гудіння систем вентиляції. Панда тихо додала:

​— А якщо питаєте, що не дає спати саме сьогодні, то це не метафізичні страхи. Це цілком конкретні речі: «Шахеди», балістика… Це моя реальність. Це виснажує нервову систему сильніше за будь-який дедлайн. Але є і позитивна сторона, хоча це і чорний гумор… тексти, написані під час обстрілів, більш щирі. Наприклад, оповідання з книги “Криза середнього віку: Я втомилася так жити“ було написано під канонаду вибухів навколо мене.

​Робот-журналіст швидко занотував лог відповіді, оптичні датчики спалахнули зеленим:

​— Ваша творчість часто виглядає як складний квест для читача. Скажіть чесно: Ви пишете для того, щоб бути зрозумілою, чи для того, щоб відсіяти тих, хто не готовий "копати" глибше за перший абзац?

​Панда заперечно похитала головою, крутячи в лапах маленьку бамбукову тріску:

​— Я навмисно створюю високий поріг входу у текстах, які не для всіх. Але є тексти, де я свідомо занижую поріг входу та поступово витягую рівень інформації, ніби вирощую читачів до нового рівня бачення.

​— Ви сказали, що спалили лабораторію, бо вона стала занадто тісною. А чи є ризик, що одного разу Вам стане затісно і в жанрі літератури? Що тоді — вимкнете інтернет і підете в офлайн, чи вигадаєте нову форму життя, яку ми навіть не зможемо ідентифікувати?

​Магістр загадково посміхнулася, підперши пухнасту щоку лапою:

​— Мені вже тісно, я вже награлась в це... але є читачі, заради них допишу те, що розпочала, та й поїду мандрувати світом.

​Робот-журналіст перевірив оновлений перелік питань на екранному інтерфейсі й знову звернувся до автора:

​— Ваш графік викладки розділів — це хаос, який викликає в читачів залежність. Чи є у цьому хаосі бодай крихта планування, чи Ви справді щоразу кидаєте монетку, вирішуючи: сьогодні дати людям дозу сюжету чи нехай ще трохи помаринуються в очікуванні?

​— Не думала, що це зі сторони так виглядає, — Панда щиро розсміялася, від чого її біле хутряне черево кумедно заходило ходором. — Я дивлюсь на свій настрій і залежно від нього обираю, яку з книг буду писати в моменті та викладати сьогодні. Все простіше, ніж здається. Не шукайте складнощів там, де їх немає.

​— Коли Ви пишете про "сіру мораль", Ви намагаєтеся довести, що світ такий, чи Ви намагаєтеся зробити його таким, виховуючи в читача цинізм, який, можливо, допоможе ему вижити в реальності?

​Панда на мить задумалася, ліниво примруживши очі під спалахами камер:

​— На початку твору я егоїстично думаю лише про себе в той момент — як би швидше написати всі ті сюжети, які займають місце у моїй голові. Їх уже більше сорока, це так втомлює. Про читачів під таким кутом зору я навіть не думала.

​— А що є Вашим джерелом натхнення? Звідки Ви його берете? — Робот трохи нахилив голову набік, чекаючи на відповідь.

​— Більшість із цих сорока творів були накидані у чернетки ворду на телефоні під час моєї депресії 2024 року.

​— Як Ви проєктуєте свої творчі світи?

​Панда відклала бамбук, склала лапи на столі й подалася трохи вперед, до мікрофона. Її голос став глибшим, загіпнотизувавши стадіон:

  — о, це буде довга розповідь. Я не "вигадую", а спочатку вибудовую абсолютну логіку світу. Для мене книга — це як складний програмний код, де кожна дія має причину і наслідок. Поки я не побачу цю структуру цілісною, я не починаю писати.​Але коли логіка залізна — починається магія. Я опиняюся всередині подій не як автор, а як сторонній спостерігач або другорядний персонаж, що стоїть у кутку кімнати. Я бачу все до найдрібніших деталей, відчуваю напругу в повітрі, чую дихання героїв. Я не керую ними в цей момент — лише документую те, що відбувається згідно з логікою всесвіту, яку сама ж і вибудувала.​І лише тоді, коли історія повністю прожита мною «зсередини», коли кожен кадр став спогадом, я сідаю за текст і переношу на папір те, що вже промайнуло перед моїм внутрішнім зором. Записую те, що неможливо не записати, бо воно вже відбулося в моєму всесвіті. Що саме захопливе для мене, книга може з'явитись лише після однієї випадково почутої фрази. Але є і постійна  легка параноя, чи все я перенесла в текст з того,що побачила.

—Чи бувало таке, що логіка персонажа в процесі написання вступала в жорсткий конфлікт з Вашою авторською волею? І якщо так, то чия логіка в підсумку виявилася "більш правильною" у межах Вашого внутрішнього аудиту?

—Ще й як, — Панда важко зітхнула, хитнувши головою. — Саме через це деякі книжки пишу дуже повільно. Особливо дарк-роман «Діагноз: Майстер. Психіатр. Опер. Шеф.» іде зі скрипом, бо у мене інші моральні норми та цінності, я не схильна до поліаморії, хоча і можу влаштовувати двозначні провокації на цю тему. Але я дисципліновано йду за логікою твору. По суті, коли світ спроєктований, треба тільки перенести його у ворд, навіть не зважаючи на власний спротив.

​— Наскільки Ви толерантні до того, що вважаєте аморальним?

​Панда лукаво примружилася, на її морді з'явився хитрий вираз:

​— Доволі толерантна, поки це не впливає на моє життя чи життя моєї родини. Як тільки щось почне мені заважати, от тоді моя толерантність різко трансформується у консерватизм.

​— Більшість авторів шукають у своїх текстах катарсис або моральний урок. Ви ж наче проводите розтин. Чи є у Вашій творчості межа, за якою "сіра мораль" стає нестерпною навіть для Вас, чи для аналітика не існує поняття "занадто темна матерія"?

​Вона затишно вмостилася глибше в кріслі й рішуче махнула лапою:

​— Я не мазохістка. Тому не лізу в теми, які не зможу об'єктивно препарувати, або в ті, які викликатимуть у мене огиду.

​— А які це теми? Ну хоча б одну назвіть, — Робот-журналіст аж подався вперед, миготячи датчиками від цікавості.

​— Надмірна жорстокість та знущання з персонажів, навіть якщо вони обґрунтовані сюжетом. Не люблю грімдарк.

​— Вас називають майстром складних соціальних ігор. Як Ви вважаєте: сучасний читач шукає у Ваших книгах інструкцію, як вижити в цих іграх, чи Ви навмисно пишете так, щоб читач відчував себе дезорієнтованим, як і Ваші герої?

​Панда іронічно пирхнула в мікрофон, скромно прикривши морду лапкою:

​— До майстра соціальних ігор мені ще дуже далеко, як до Місяця громадським транспортом. Мої тексти більше схожі на інструкції з виживання, тож, думаю, їх і шукає читач.

​— Магістре, якщо завтра всі Ваші тексти зникнуть з серверів, яку одну думку Ви б хотіли залишити в головах людей, щоб вони точно знали: це написала Магістр Анімарум, і ніхто інший?

​Панда закрутила в лапах маленьку гілочку бамбука, дивлячись на трибуни з абсолютною серйозністю:

​— У мене для Вас дві новини, одна погана та одна хороша. Перша погана: всі фрактали цієї та наступних реальностей детерміновані. Друга хороша: всі фрактали цієї та наступних реальностей детерміновані.

​Робот-журналіст на мить замешкався, його процесор тихо застеріг від зависання, але він швидко повернувся до регламенту:

​— Сподіваюсь, читачі зрозуміють. А моє наступне запитання: Ви тепер у вигляді Панди. Скажіть, під цією пухнастою оболонкою ховається більше спокою чи більше люті, ніж було у "жінки в червоному піджаку"? Чи стала Панда просто зручнішим бронежилетом для Вашої вразливості?

​— Підступні у Вас запитання, шановний, — Панда вальяжно закинула лапу на лапу й почухала пухнасте черево. — Ну-у-у-у… думаю, це той затишок та спокій, який мені зараз потрібен. Тому відповідь: спокій. Та в мене і не було люті, може, моє відстоювання власних кордонів здалося Вам занадто гострим.

​— Ви неодноразово казали, що любите "м'якеньке і затишне". Але в текстах у Вас — суцільна соціальна інженерія, вибачте, соціальна фантастика, конфлікти, філософські підтексти, які ще треба розгадати, або взагалі — тексти циклу «Емпатичний нуль», вони занадто заумні. Як у Вас в голові вживаються ці два полюси: бажання спокою та потреба постійно розбирати реальність на деталі?

​Вона ліниво потягнулася в кріслі й знову подивилася на заповнені трибуни стадіону:

​— Сама б хотіла знати відповідь на це питання. Мабуть, секрет у затяжній депресії.

​— А ми перервемось на коротку рекламу, залишайтесь з нами, попереду багато цікавого! — урочисто оголосив Робот-журналіст, і гігантський медіаекран над ареною спалахнув яскравими вогнями.