Чомусь так завжди виходить, що я дописую і доредаговую свої тексти вночі.
Вдень я ще можу щось швидко накидати, придумати ідею для сцени чи діалог. Закинути їх собі в "збережене" і забути про це. Але оце класичне “ні, тут все не так, зараз перепишу” чи "ну тепер ми доб'ємо цій розділ" починається в мене стабільно після опівночі. І туди ж всі самі важливі сцени, всі важкі рішення, все туди.

Трохи нагадує мені гру в мафію. Місто засинає - письменники прокидаються.

Так, це логічно, вночі нас менше турбують, менше дістають проблеми зовнішнього світу, бо всі сплять. Крім нас.

Але хочеться вірити, що це тому, що саме вночі починаєш чути своїх героїв. Вони лізуть в голову з новими сценами, травмами і геніальними ідеями. І від них не втекти, доводиться слухати їх і записувати.

Це моя улюблена магія письменництва.