Боліло, здається, все.

Воно, звичайно, насправді не так – це просто самообман. Ну, як акустичний обман зору, чи оптичний обман слуху… Коротше, боліло не все тіло, а лише ти місця, куди мені врізали.

Та більш за все – боліла моя ніжна, чутлива й ранима (а ви як думали?) психіка. Мельхіор знов нагнав на мене біса – сказав, що я безвідповідальний дурко, що марно підставляюсь і взагалі – наступного разу він вирахує за таке з моєї долі.

Це неправда! Я дуже відповідальний дурко.

Колись в учебці старшина жартував: “Рукопашний бій потрібен солдату для того, щоб пролюбити автомат, ніж, саперну лопатку, ремінь, знайти рівний клаптик землі без єдиного каменю чи дерева, зустріти там такого самого роздовбая та зійтись з ним у жорстокій битві”.

І от мені практично вдалось відтворити цей хрестоматійний випадок в реалі. Сокиру в орка я якось примудрився вибити, а мій штурмовий ніж після одного з ударів… просто застряг у клятій дерев’яній броні. І ми зітнулись голіруч.

– Мельхіор казав, що ти дурбецало знатне… – з цікавістю промовив напіврослик. – Але я не вірив. До сьогодні.
– Багато є на світі, друг Гораціо… – флегматично відповів я.
– Я не Гораціо. Я Стюарт Геббінс.

Майже Беггінс. От як зараз не заіржати?

– Сильно болить? – спитав він. – В мене жезл заряджений, можу підлікувати.
– Мені болить лише за Україну й за мою вишиванку, – відповів я.

Питання "хто крутіше - ССО чи зеленошкірі" закрите. Хоча, там питання сильно й не стояло)) Але навіть Дзен не має безсмертя й невразливості.

                                                     ✍ Запрошую до читання ;)

                                           ⚠️ А весь цикл, кому цікаво - ось тут: