Книга Між обов'язком і серцем: сковані присягою

Аліка далі сперечатися не стала. Вона і справді почувалася вимотаною як у фізичному, так і в духовному плані. Не просто було повертатися в минуле і згадувати такі жахливі сцени. Найгіршим було усвідомлення, яке повільно проростало всередині. Холодне, важке, від якого не можна було відвернутися. Вона не могла повірити, що через її матір могли постраждати невинні люди. Це була реальність, у якій були зламані долі й обірвані життя. І серед цього болю були діти. Маленькі, беззахисні, які навіть не розуміли, за що їм довелося платити таку ціну.

Картини знову поставали перед очима, вони були занадто чіткі. Дівчина не могла відвернутися, заплющити очі, варто було лише спробувати, як образи ставали ще яскравішими, ще болючішими, врізаючись у свідомість так, що перехоплювало подих. Її пальці мимоволі стиснулися, нігті вп’ялися в шкіру, але дівчина майже не відчула цього болю. Те, що розривало її зсередини, було значно сильнішим. Ким насправді була її мати… і що це означає для неї самої.

Кайрен бачив її стан, потім обережно притягнув Аліку до себе і погладив по спині.

- Поплач, тобі стане легше, - промовив їй на вушко.

- Я не можу забути ці сцени, - прошепотіла і відпустила себе.

Сльози полилися на камзол чоловіка, але Кайрен на це не зважав, лише продовжував підтримувати Аліку, як вмів. Через деякий час дівчина відчула як їй стає легше. Вона обережно відсторонилася від чоловіка і витерла сльози долонею. Кайрен уважно за нею спостерігав.