…Так, ми живемо у складному світі. І чим далі минають роки, тим більш несвідомою та залежною від держав робиться людина. Це факт. Спостерігаючи за історією великої біди в Україні, важко не відчути твердої переконаності в тому, що панування несвободи та брехні і зветься прикладною даністю… Даністю елементарною та неприборканою… Свого роду — екзистенційним середовищем… Середовищем нашого життя, у якому теперішня людина заклята й вимушена існувати в кращому разі до смерті…

Звісно, це відчувають автори, які надіслали свої твори на конкурс… Яка до біса маска!!! Історія — вічне руйнування. Не вистачає ані болю, ані злості… І ключовими за такого світосприйняття постають запитання виживання та самозбереження… От їх і доводиться вирішувати кожному особисто. І покладатися на когось чи на щось марно… Кожному доводиться приймати рішення самотужки, що начисто виключає сенс будь-якої діалектики… Особливо в країні, де змінюється історія, дати, герої, назви і — навіть — течії річок… Світ змінюється на очах. А поети бачать це першими. Першими й висловлюються.

А тим часом навколо нас приділяють найбільше уваги не людині. Ні. Найбільшу увагу сконцентровано на війні та на розвитку «робочого місця майбутнього». Якого? І в якому напрямку? У напрямку сенсорів, оптики, доповненої реальності з носимими пристроями… А понад усім цим — інтернет речей та цифрові технології…

Та все ж, найглибший песимізм письменників і поетів щодо ситуації та людини долається (у талановитих) явищем катарсису…. І якого кольору наш час — з’ясується лише згодом…

Так, час іде. Квітне весна, розквітає душа... І цінніше за безсмертя - наша земля...

Тож – надсилайте твори до 16- го літературного конкурсу «Чатує в століттях Чернеча гора» …». Запрошуємо авторів до художнього осмислення сьогодення, пошуку глибинних сенсів та відтворення ритму сучасності у слові.

Олександр Апальков, редактор міжнародного літературно-мистецького журналу «Склянка Часу*Zeitglas