Хай.

Якщо чесно — я дуже хвилююсь через цей твір. Зараз викладено тільки 13 глав із 33, і мені неймовірно цікаво дізнатись: які у вас поки враження від історії?

Бо «Живий донор» для мене вийшов дуже особливим.

Я починала писати одну ідею, а в процесі все раптом стало значно глибшим, психологічнішим і місцями морально некомфортним навіть для мене самої.

І тепер я дуже хочу зрозуміти:

— Вам цікаво читати далі?

— Чіпляють персонажі?

— Як вам Деніел і Ліам?

— Працює атмосфера лікарні?

— Чи не перевантажують роздуми й діалоги?

— Чи відчувається вам ця історія “живою”?

Мені особливо цікаво, як ви сприймаєте всю цю тему з трансплантацією, виживанням і відчуттям провини за те, що ти живий. Бо іноді я сама сиджу й думаю: “це ще медична драма чи вже колективна екзистенційна катастрофа?”

І ще чесно: я дуже переживаю, чи не вийшов твір занадто важким емоційно.

Тому мені правда важливо почути будь-які ваші думки — навіть якщо це щось типу: “мені тепер страшно заходити в лікарню” або “я прийшла почитати щось на вечір, а отримала кризу існування”. (І це буде абсолютно справедливо)

Коротше: буду дуже рада будь-яким враженням, емоціям, теоріям чи просто реакціям. Мені дуже хочеться зрозуміти, як ця історія відчувається вам зі сторони.