— Я шукав тебе кругом, Катю, — тихо, майже пошепки промовив він, вперше звернувшись до мене на «ти» поза кабінетом. — Об’їхав половину міста, перевірив усі кав’ярні біля корпусу. Я ледь з глузду не злетів, коли твій телефон був вимкнений. Ти хоч уявляєш, як я переживав?

Мене наче струмом ударило. Ранкова образа, злість від його криків на кафедрі й дике бажання захистити свої кордони спалахнули в мені з новою силою. Я різко схопилася з лавки, змушуючи його підняти на мене погляд.

— Переживали?! — мій голос пролунав дзвінко й суворо в нічній тиші парку. Я закинула голову, гордо дивлячись на нього зверху вниз. — А з якого це дива ви за мене переживаєте, Максим Андрійович? Хто вам дав таке право? Я не маленька дівчинка, яку потрібно контролювати, карати, а потім шукати по парках! За мене не потрібно переживати, я можу впоратися сама. Я все життя з усім справляюся сама!

Я зробила крок назад, відчуваючи, як емоції переповнюють мене, але впевнено тримала удар, показуючи, що більше не дозволю на себе кричати.

— Хто ви взагалі такий для мене, що ви маєте мене захищати від усього світу? Викладач? Куратор стажування? Чи, може, мій особистий наглядач?!

Що ж сталося? Чому Катя так строго захищає себе? Ох, самій не віриться, що Катерина може вчинити такий неочікуваний поворот. Який? Читайте в продовженні новому розділі)

З любовʼю ваша Анабель ❤️