Чому «життя після шторму. Віола» так закінчилася?

Завтра та післязавтра публікуються дві останні глави + епілог.

Коли я почала писати історію «Життя після шторму. Віола», я здогадувалася, що це буде не просто. Але, чесно кажучи, я не думала, що писати психологічний нуар – це настільки напружено і емоційно виснажливо. Я навіть відкладала її написання десь всередині, робила паузи. Для мене ця книга стала своєрідним експериментом. Мені хотілося вийти за рамки, спробувати складний, похмурий жанр і подивитися, що з того вийде.

Історія дійсно вийшла неоднозначною. Тут немає абсолютного добра чи очевидного зла. Ну хіба що Елай конрастує з Сарчем та Грогом. Але загалом історія не шаблонна. Фінал, який ви побачите, своєрідний. Він точно не вписується у звичні нам усім історії про кохання з класичним «і жили вони довго та щасливо».

Але іншого кінця для персонажів не могло бути.

Як автор цієї історії, я не могла притягнути за вуха солодкий фінал. Виходячи з понівеченої психології самих персонажів і того жорстокого світу та обставин, в яких відбувалася вся історія, цей кінець вважаю єдино правильним і чесним.

Дякую кожному з вас, хто читав і продовжує читати. Ваша підтримка неймовірно важлива.

Цікаво як ви відноситеся до фіналів, які залишають післясмак не рожевих окулярів? Діліться думками, мені дуже цікаво. Бо наступна історія також майже не шаблонна.

Ваша Агнія ❤️