Про "Левіафана" я дізнався завдяки ілюстраціям до цієї книги. І без них книга багато втратила б. Однак, і окремо вона цікава й легка. Хоча в основі альтернативна історія Першої світової війни, тут події відбуваються нааабагато м'якше і з незвичайним технологічним тлом. "Левіафан" подано як янг-едалт, але книгу можна назвати і дитячою. В тому ж сенсі, як романи Жуля Верна, які Скотт Вестерфелд ледь прикрито наслідує.

У світі "Левіафана" зіткнулися "залізяки" й "дарвіністи". Перші будують дизельпанкові ходячі машини з лапами, другі – створюють живих істот, які замінюють не тільки вантажівки, а й дирижаблі та телеграф. З одного боку опиняється принц Александр – вигаданий син імператора Австро-Угорщини, якого слуги намагаються сховати й перечекати. З іншого – дівчина Дерін, яка вдає з себе хлопця, щоб потрапити на флот. Передбачувано, вони зустрінуться, і відбудеться це на борту живого дирижабля "Левіафан".

Всю книгу активно щось відбувається. Герої йдуть, біжать, говорять, вигадують хитрощі. І все це здобрене деталями альтернативного світу. Частина світобудови утім лишається за кадром і читачам навряд вдасться зрозуміти чому "залізяки" з "дарвіністами" взагалі воюють. Технологічна різниця дуже яскрава, та ідеологічна майже відсутня. В принципі, це історія про те, як двоє підлітків познайомилися в незвичайних обставинах і проявляють винахідливість та сміливість. Якихось міркувань про геополітику далі за "війна це погано" тут нема.

У книги два продовження та артбук. Окремо слід похвалити українське видання 2026, з кольоровим зрізом і напрочуд приємним фізичним виконанням. Ілюстрації чіткі, хороший папір, корінець гнучкий і при розвороті сторінки лежать рівно. Загалом, приємне чтиво без особливої глибини, але з колоритним антуражем.

Більше відгуків на Goodreads