Любі читачі у нашої незрівнянної Рози вийшло оновлення:

— Роза.

— Що?

Він зробив маленький крок ближче. Вона не відступила.

— Можна я тебе поцілую?

Роза різко підняла погляд. У її очах промайнув страх, змішаний з чимось теплим і невпевненим. Вона мовчала довго — цілу вічність.

— …Можна, — нарешті ледь чутно прошепотіла.

Родіон обережно підійшов ще ближче. Однією рукою м’яко торкнувся її щоки, великим пальцем провів по вилиці. Роза здригнулася, але не відштовхнула його. Він нахилився повільно, даючи їй час передумати.

І поцілував.

Спочатку дуже обережно — просто торкнувся губами її губ. Вони були холодні від вечірнього повітря і трохи тремтіли. Роза стояла напружена, як струна. Руки стиснули пакет так, що пальці побіліли. Але не відштовхнула.

Родіон поцілував її ніжніше, повільніше. Його друга рука лягла їй на талію, притягуючи ближче. І тоді Роза зробила те, чого він зовсім не очікував — ледь помітно відповіла. Не впевнено, не вміло, але щиро. Її губи розслабилися, і вона несміливо торкнулася його губ своїми.

Родіон відсторонився на кілька сантиметрів і подивився їй в очі.

Він раптом усе зрозумів.

Це був її перший поцілунок.

Це відчувалося в тому, як вона ніяково тримала руки, як не знала, куди їх подіти, як дихала — швидко і нерівно, ніби боялася зробити щось не так.

У грудях у нього щось стиснулося — дивна суміш здивування, ніжності й майже болю.

— Роза… — тихо прошепотів він.

Вона відвела погляд, щоки її почервоніли.

— Що? — буркнула вона, намагаючись звучати грубо, як завжди.

Родіон усміхнувся — м’яко, майже благоговійно. Він провів пальцем по її нижній губі.

— Це був твій перший поцілунок?