Бісів драконобійний еліксир ніяк не хотів створюватись, і Лерой не міг зрозуміти, чому.

Він пробував різні підходи, комбінував у різних варіаціях складники і накладав різні зачарування. І, звісно ж, проводив базові дослідження… “цільового об’єкту”.

Кров дракона була напрочуд рідкісним інгредієнтом і коштувала шалених грошей – що на чорному ринку, що легально. Та Лерой не був би Лероєм, якби не знайшов способу дістати потрібне.

Четверта відправлена команда авантюристів (дві не повернулись, одна відмовилась) нарешті принесла йому бажане у надійно закоркованому флакончику, і задоволений алхімік, радісно потираючи потні руці, натхненно приступив до роботи.

Але чим далі, тим більше згасав його запал. Еліксир або вибухав в процесі (як останнього разу), або, при тестуванні на тій самій драконячій крові, не давав жодного результату.

Звісно, здаватись Лерой навіть не думав. Алхімії підвладне все! А що не підвладне, то його треба таким зробити.

Очевидно, що самої лиш крові для досягнення потрібного результату недостатньо. Значить що? Значить, потрібен цілий дракон. Бажано – живий.