Привіт! 

Вітаю вас зі святом! Ловіть від мене знижку на "Не йди", запальна історія про Кіру та Дена.

Перевіряю свій телефон. Повідомлення від нього ще дві години тому. 

« Навіть не думай сьогодні тікати » 

« І не збиралася » 

Мию руки, в моїй пам’яті спливають картинки сексу цього хлопця з якоюсь дівчиною прямо на цьому місці. Виходжу в зал.  

Бачу, як він крутить телефон в руках. Знову ловить мене у фокус.  

По моїй шкірі біжать мурахи. Я вже відчуваю шалене збудження. А він просто дивиться, навіть пальцем мене не торкнувся.  

Допрацьовую зміну, витираю останні столики та біжу в свою комірчину аби перевдягтися. Здоровань десь пішов, не бачу його останні двадцять хвилин.  

Забігаю, вмикаю світло. Швидко скидаю високі підбори і натягую босоніжки. Сукню одягати я передумала. Тому кидаю її в сумку, а на себе знову натягую сорочку, прикриваючи тіло і одяг під ним. Поспішаю. 

Подумки себе запевняю, що спішу через те, що хочу дуже у своє ліжко. Насправді ж я хочу побачити знову того хлопця. Я впевнена, що він чекає десь під клубом. Навіть думки одразу відсіюються про те, що він з кимось пішов. Хоча і було з ким. Та я просто впевнена, що сама додому не піду.  

Виходжу в літню прохолоду ночі. Бачу, як перед входом стоїть спортивний байк, який я бачила вже тут під клубом, тоді, як Здоровань причепився до мене. І це саме той мотоцикл, що я бачила біля кафе. 

— А я думав, що ти знову втекла через інший вихід. 

Обертаюся на звук. Незнайомець підпирає стіну з іншої сторони дверей.  

— Я ж сказала, що не збиралася, – зухвало відповідаю йому. 

Хлопець робить кілька глибоких затяжок і викидає цигарку. Йде до байка, сідає на нього. 

— Сідай і міцно тримайся.  

— Тобі твій друг дав поганяти на вечір аби вражати дівчат? 

— Це мій байк і мені є чим ще вражати, окрім байку. 

— Ти пив. 

— Я тверезий. То була кава та кола. Але молодець, що не сідаєш з першим ліпшим на мотоцикл. Та ми ж, ніби, вже не чужі люди. 

— Сподіваюся, що мій труп не будуть зішкрібати з дороги вранці. 

— Я теж на це сподіваюся. Сідай і тримайся міцно за мене. 

Заводить мотик, знімає з підніжки. 

— Куди ставити ноги? – намагаюся намацати підставку для ноги. 

Відсуває її, бо я не знайшла. 

— Став сюди. А пізніше закинеш мені на плечі. 

Який самовпевнений, думаю я. І ривком влипаю в нього, бо відмовилась обійняти. Але він знає, як зробити так, щоб бажання не триматися за нього одразу відпало. 

Посміхаюся своїм думкам і його словам, щодо планів на мої ноги. Обертаю свої руки навколо його талії і віддаюся своїм відчуттям.