— Катю, ти чого? — Ліна смикнула мене за рукав. — Ходімо швидше, нам ще каву обирати. Зараз підійдуть її батьки, не переймайся.

— Вона плаче вже хвилину, і нікого поруч немає, — я рішуче попрямувала до дитини, ігноруючи зітхання подруги.

— Привітик, — Я присіла навпочіпки, щоб бути з дівчинкою на одному рівні, — Тебе як звати? Чому ти плачеш?

— Я... — Дівчинка подивилася на мене величезними, повними сліз очима, — Я…  я шукаю тата, — прошепотіла вона, затинаючись. — Ми дивилися машинки, а потім його не стало.

— Не бійся, ми зараз знайдемо твого тата, — я лагідно всміхнулася їй, відчуваючи дивний спокій, який завжди з’являвся у мене в моменти, коли треба було діяти...

Ох, яке ж буде продовження? Що відбудиться згодом? Можу продовжити багато запитань, але точно знаю що ця ситуація Катю покаже з зовсім іншої сторони. І ще розкажу вам маленьку таємницю (ми цю маленьку дівчинку ще зустрінемо і не раз)...

Новий розділ вже є на сторінках книги. Забігай до мене на сторінку та читай книгу "Тінь таємниць", яка неабияк западе тобі в душу по-особливому)

З любовʼю ваша Анабель❤️