Ну що... ви готові, діти?!

Не треба казати "так, капітане" - я й так знаю, що готові))

⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘

Робота над новою книгою  трохи затягнулась. Наш командир поїхав у відпустку - пити пиво, зваблювати дівчат на гражданці й робити інші цікаві та несумісні зі статутом речі. А мене лишив своїм т.в.о... Ще тільки такого досвіду мені в житті бракувало хх)) Коротше, вибачайте, та вільного часу не було навіть на поспати, не те щоб писати щось.

Але я врешті розібрався з поточними проблемами, тож зустрічайте. Ось він - Дзен, єдиний та неповторний.

Упс, не та картинка... Але йой, най буде)

Тим, хто читав "Сяйво Темної Квітки" і "Найманця та Пампушечку", цей персонаж вже знайомий. Тепер ви зможете дізнатись, хто він, власне, такий, звідки взявся і як взагалі докотився до такого життя. Хоча... Гадаю, багато хто вже й так здогадався)) Зберегти інтригу не вдалось. Але без усіх отих фразочок, яких ніхто довкола, окрім нього, не розуміє, Дзен... не був би Дзеном. Не був би собою.

⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘

Що нас чекає?

Книга, скоріш за все, буде знов невеликою за об'ємом. Ну... це я так думаю)) "Сяйво" теж сильно великим не мало бути, а вийшло майже 200 сторінок.

Книга читатиметься окремо від решти циклу "Сонячне Затемнення" і, на відміну від решти творів, не матиме романтичної лінії - це буде звичайний гумористично-фентезійний бойовичок. Я ж казав, що пригодницьке фентезі я теж писати не припиняю)) Ну так от, це саме воно.

Себто ті, кому було нецікаво про кохання, а хотілось двіжухи - можуть просто читати її, не обтяжуючись усім іншим. Ну а хто читав весь цикл (починаючи з "Промінчика та Пелюсточки") - можливо, ви захочете дізнатись більше про одного з персонажів... Ну або не захочете хх)) То вже вам вирішувати.

І, задля різноманітності - оповідь йтиме від першої особи. Не дуже звична для мене річ, але тут, як на мене, вона якраз в тему.

А також - у цій історії ми абсолютно точно дізнаємось:

•  про позастатутні відносини між палицею та тим місцем, яке найдужче любить шукати собі пригоди;
•  що це за вид спорту такий - ляпасинг, і чому його б варто було придумати, навіть якби його не існувало;
•  про тяжку жебрацько-злодійську долю і до чого тут творчість Василя Стуса (може бути, що й ні до чого);
•  чи дійсно справжні чоловіки носять кілти;
•  що таке команда "триста тридцять три", чому її немає в іншому світі і чи вона там взагалі потрібна;
• чому Дзен, власне, Дзен, а не Кіпіш, наприклад... А ні, про це може й не дізнаєтесь));
• чи справді гноми - нацисти, чи то хтось просто себе накручує?
•  що насправді казав, а чого не казав Отто фон Бісмарк (спойлер: автор і сам не знає);
•  і як воно взагалі - жити в іншій реальності, коли вдома ти був накачаним і тренованим, а тут... Втім, це вже самі дізнаєтесь))

⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘

 
 Ну і - чисто про всяк випадок.
 
 ⚠️  Дисклеймер ⚠️ 
 

 І не шукайте тут глибинних сенсів, та й взагалі - бодай чогось серйозного. Автор просто гонить)) Ні, не біса - я не священник, і кадило мені б не довірили навіть під страхом смертної кари. Хоча... ми іноді, як то кажуть, можемо й практикуємо

 
 (шеврон, який з гордістю носить ваш улюблено-ненавидимий автор)
 

Анотація.
 

Я завжди любив читати фентезі та історії про потраплянців у інші світи. Навіть в армії - аби відволіктись від рутини й затягів. І часто уявляв себе в ролі головного героя.
 
Хто ж знав, що це дійсно трапиться, а причиною стане FPV в лобовуху моєї L200? Та й світ виявиться... Трохи не таким, як у книжках.
 
Вдома для мене існували лише три святі речі: синьо-жовтий прапор, статут ЗСУ та кава на ОККО у Костянтинівці. Тут усього цього немає - а отже, нема й нічого святого. Тим паче, світ мене зустрів не вельми привітно - і я відповім йому взаємністю.
 
 Я - Дзен, і це моя історія.

 
 
 (картинка клікабельна) 

Над назвою, до речі, я досить довго думав. Варіанти були наступні: "Техномагічний Дзен", "Позивний "Дзен"", "Мене звати Дзен" і т.д. Та перемогла все ж версія з відсилонькою до одного усім відомого фільма.
 
 Викладаю, традиційно (бо традиції - то святе, і їх порушувати гріх) три розділи. А далі... А далі не знаю хх)) Постараюсь щодня, але в мене зараз такий графік, що я скоро забуду не те що число і день тижня - а взагалі час доби.

Коротше - запрошую бардзо! 

І якщо вам, прочитавши це, не захочеться сказати “Боже, яке воно дурне!” (як про ГГ, так і про автора) – то, присягаюсь, я у прямому ефірі з’їм свої ЗСУшні шкарпетки.

Жартую, не з’їм. А раптом ви спеціально не скажете?) Та й шлунок варто поберегти.