Зазвичай я не пишу негативні рецензії. Але автор наполегливо вимагав від мене жорсткої критики, тож:

Двигуни реальності, автора Містер Чілл

1. Відгук читача

Я би сказав, що це жанр “ЛітРПГ”. З перших сторінок ми ніби потрапляємо в гру, або фанфік. Дуже нагадує серію “The Elder Scrolls”, дії якої перенесені на космічну станцію. Станція називається Ебонітова Цитадель (далі ЕЦ), над якою панує тоталітарний Лорд Ебоніт (далі ЛЕ). Станція створена як осередок для злочинності, в якому, як не дивно, панує тоталітарний порядок. Головний герой, геніальний інженер-алхімік Томас Блеквуд, буде змагатися за місце під сонцем в ЕЦ з божествами, культистами, корумпованими слугами закону і не тільки. Про що власне книга можна подивитися в кінці блогу за рискою.

2. Відгук автора. Сильні боки.

Яскравий візуал. Опици ЕЦ і різних деталей виконані чудово. Гарно прописаний зовнішній вигляд персонажів.

Політ фантазії. Ідея про те, що космічні божества стягнули різношерстих злочинців на одну станцію, щоби грати в свої ігри доволі цікава.

Риска-Дисклеймер.

______________________________________________________________

Далі йде потік критики, сарказму та спойлерів. Сподіваюся це не матиме вигляду “переходу на особистості”. Я розумію, що молодим авторам теж треба з чогось починати і не можна вимагати від них шедеврів. Проте я намагатимусь дати автору погляд “збоку” на його твір. Для того, щоб він зміг відповісти на питання:

Чи хоче він залишити саме такий “слід”?

Чи став би він сам читати щось подібне?

3. Відгук автора. Слабкі боки.

Повторення. Постійне повторення. Дій, фраз, діалогів, тавтології. “Алхімічна хімія”, “вони стояли в коридорі і дивилися на тіла в коридорі”, “зайшов в майстерню та поставив в майстерні” і таке інше. Це можна поправити, закриваємо на це очі.

Всяке-таке. Текст рясніє узагальненнями: цінності, артефакти, інновації, перспективи. Автору було ліньки щось вигадувати, отже читаємо воду з рефератів. Одним словом: “всяке-таке”. Закриваємо очі й на це.

Роялі з кущів. У ГГ завжди під рукою виявляється все необхідне. Світло з вікна, щоб роздивитися діаманти, навіть якщо поруч не було будівель. Смола з дерев десь в катакомбах космічної станції. А в лабораторії взагалі є все…

Система “Прозоро”. Автор не фанат інтриги. Взагалі. Читачеві завчасно все пояснять, щоби він не розгубився. Декілька разів(повертаємося до пункту “Повторення” і закриваємо на це очі).

Мізогінія. Жінки в книзі виконують декоративні або негативні ролі, або відразу вмирають. На таке не можна закривати очі… Але доведеться.

Облизування ГГ. Так, в усіх діалогах можна почитати про те, який він розумник, геній і талант. Переважно нахвалюють його чоловіки - старанно, по декілька сторінок. З огляду на попередній пункт можна було б припустити що це СЛЕШ, але тема стосунків між чоловіками не розкрита. В самому жанрі СЛЕШ не бачу нічого поганого… Але якщо СЛЕШ то вже СЛЕШ… Закриваємо очі і на це.

Матеріалознавство. Чесно, не знаю навіть, чи треба писати про це після попередніх пунктів. По-перше засилля натуральних елементів на космічній станції. По-друге з вже відомих нам “дорогих інгредієнтів” та “рідкісних елементів” отримуємо “Зоряний Пил”. Це - найдорожча речовина, яка добувається з впавших зір. Залишається лише питання - “куди падали ті зірки?”

4. Повний розбір. Критика мусить бути обгрунтованою.

Розділи 1-3. Арка Войда. Ми знайомимося з Войдом. Він - втілення космічної могутності, здатне створювати реальність. Рівень Таноса, не менше.

Перша глава присвячена битві у барі Ахерон-Сіті про яке в подальшому ми нічого не почуємо. Чудове описане божество, яке має характер та іноді ім’я нападає на Войда і помирає. Так разів 10-12. Таке собі винищення мобів. Войд вбиває усіх пострілом в голову, мріє про геноцид та спокій. 

Друга глава. Войд відправляється на зібрання божеств, де… За законами повторення і прозоро - жодної інтриги. Войд мріє про геноцид і спокій, тому бере з виживших богів клятву, що вони не потурбують його. Орнув з моменту V - означає “Войд”. Далі він створює собі вимір, будує там хатинку на узбіччі лісу і живе у спокої. Типовий Танос. 

Запам’ятовуємо: “хатинка біля лісу” -  мрія, доступна лише богам.

Третя глава. Знайомимося з другом Войда - Кайром. Кайр - руйнівник та двигун реальності, так само як і Войд. Вони довго облизують один одного, кожна друга репліка, згідно закону повторення, звучить “впевнено” або “стримано”. Потім знайомимося з ЛЕ, який є варіацією Кайра, схибленою на порядку. Ну прям як Шеогорат та Джигаллар зі згаданої серії “TES”. Дізнаємося про те, що Всесвіт це лише симуляція, що одразу знецінює все навколо. Також дізнаємося про ЕЦ та Томаса Блеквуда. І що цей Томас Блеквуд і є Войд у минулому. Система “Прозоро” працює!

Глава 4-6. Молодий Томас Блеквуд прибуває в ЕЦ. Знайомимося з правилами ЛЕ та ЕЦ. Згідно закону повторення, ми ще неодноразово їх почуємо. ЕЦ - чудове місце, ЛЕ - чудовий лідер. Такий собі Орвелівський Старший Брат. Звикаємо до цієї мантри. 

Також знайомимося з економікою ЕЦ: 50 кредитів - для купівлі чогось малого, 500 - середнього, 5000 - великого, або підкупу, 50 000 - для всього іншого. Напевно інших номіналів в ЕЦ немає. 

Знайомимося з Гріксом-контрабандистом. Купляємо зброю за 5000 кредитів, яку геніальний алхімік-інженер не міг виготовити сам. Все інше він може виготовити в своїй майстерні. От абсолютно все. Хіба нас це дивує? Вже ні…

Глава 7. Повністю присвячена взаємному облизуванню Томаса і Грікса під склянку пива. До інтиму, на жаль, не дійшло. 

Глава 8. І знову Грікс! Тепер він хоче супер-ніж! Коли його питають “Вам ударне, чи ріжуче?” він відповідає “Так!” (згідно із принципом “всяке-таке”) Матеріалознавство і облизування.

Глави 8.1, 10.1, 20.1, 22.1, розкидані текстом, розказують нам про дитячі роки Томаса Блеквуда. Йому жилося дуже погано та сумно, але він зустрічає старого, в якому ми без зусилль впізнаємо Кайра. Ну й так, він обраний, талановитий і перспективний тому, Кайр його оберігає та бере в учні. А ще - тому що він “Той, хто вижив”. Ці глави хоча б трохи відчуваються живими та емоційними. Зайвим буде додавати, що Кайр-руйнівник знищує безліч жахливих… Звичайних людей. Просто моби низького рівня.

Наприкінці ми дізнаємося про створення Всесвіту, первинну порожнечу та перших божеств - Етерніуса та Нігіліума. Від їхнього (союзу/контакту) народилося все. Я не буду коментувати, що божества є чоловічого роду і це схоже на СЛЕШ.

Глави 9 - 14 присвячені крафту “Зоряного Пилу” який раптово з’являється в оповіді за принципом роялю з кущів. Не буду розбирати матеріалознавство. Вкажу тільки, що ми знайомимося з мадам Вексер, яка є дилером діамантів - другого за вартістю матеріалу в ЕЦ. Вона приязна до Томаса, але має більше декоративну функцію. Типовий вендор.

Глави 15-16. Хоча попередньо ми мали справу зі спогадами Войда, тепер він згадує те, що відбувалося з іншими персонажами. Вексер виявляється особою з якогось будинку і в неї з’являються вороги. Хто вони і навіщо нам потрібні? Напевно, щоби з’явився ЛЕ і навів порядок у стилі лева Аслана з Нарнії. Але потім ми дізнаємося, що все замутив Блеквуд. Навіщо? Невідомо.

Глави 17-18. Ми знайомимося з Рейвен відомою шпигункою і вбивцею. Тільки для того, щоби ЛЕ її занурив у бетон в якості попередження, а потім через пару абзаців - занурив остаточно. “ЛЕ бачить тебе”

Глава 19. За законом роялю з кущів з’являються культисти і шукачі. Хто вони такі і за кого нам вболівати - незрозуміло. Також з’являється Ебонітовий Лев. Знову відсилка до Аслану з Нарнії.

Глава 20. Ми вперше зустрічаємося з невдячним клієнтом Блеквуда! Замість чесної угоди той намагається вбити та пограбувати Томаса. Щоби УВАГА - купити собі хатинку біля лісу і вирощувати картоплю. Але, ми пам’ятаємо, що хатинка біля лісу - мрія, доступна лише богам. Блеквуд, який вже встиг погратися в відьмака і нажертися еліксирів, каже “Треба було стріляти мені в голову”. Типовий Танос.

Глава 21. Виявляється, що еліксири Блеквуда були токсичними - він мутує в кота-павука, лізе винищувати культистів(ось для чого вони були потрібні!), знаходить книгу та їхнього бога, від якого в стилі Аслана його рятує ЛЕ. 

Глава 22. Від токсичності власних еліксирів Томас йде лікуватися до Лева Аслановича Ебонітового у заборонену зону. Там він мусить випити повну купель гіркої води. Повністю! “Той хто вижив” мусить випити все до дна… Щось мені нагадує… Не забуваємо про щедру порцію нахвалювань для ГГ від ЛЕ.

 Глава 23. Ми дивимося на все очима трьох інших сутностей. Ну і все. А чого ми власне хотіли? Якогось завершення? Читайте в наступних частинах...

______________________________________________________________

Отже, в сухому залишку ми маємо історію "Того, що вижив", який став "Тим, кого не називають" в сетінгу доволі нудної рпг-шки. Ну, знаєте, де треба винищити 100к мобів, добувати безліч ресурсів для крафту, виконувати бічні місії і т.п. А нудні діалоги хочеться промотати. Вибачте. Я більше нічого не побачив.