Вітаю, любі читачки і читачі!

На моїй сторінці стартувала нова романтична історія — «Куди веде серце»! Це буде легка й солодка книга, яка, втім, все одно змусить нас трохи похвилюватися)) Якщо вам подобаються мої романи «Бідна родичка», «Красень і чудова дівчина», «Вакансія: дружина», ця книга теж знайде своє місце у вашому серденьку❤️ Запрошую!

Анотація:

Все, про що мріє Зоряна, — стати успішною, незалежною й ніколи не зустрічати чоловіків, які думають, що можуть нею командувати. Іноді вона й рада залишатися у тіні своєї ідеальної подруги, якій ось знайшли завидного нареченого.

Тільки ж цей прагматичний цинік поклав око саме на неї, Зоряну. Він розкомандувався і збирається з'ясувати, куди насправді приведуть їх серця…

Уривок:

У книзі герой якраз відбивав героїню від хулігана. Зоряна знайшла найзатишніше місце для того, щоб зосередитися на такому моменті, — куток у кінці коридору, якраз за чоловічим туалетом.

«— Прибери від неї руки! — закричав незнайомець й одним ударом повалив кривдника на землю. Я глянула йому у вічі й завмерла. Серце зупинилося, а тоді понеслося галопом. Мені захотілося потягнутися до його губ — чуттєвих, прекрасних і…», — писалося у книзі.

Зоряна якраз збиралася дізнатися, що там з губами героя, коли почула:

— Он ти де! А казала, будемо співати!

Дідько б його взяв.

Вона підняла очі від смартфона і вклала весь запас врівноваженості у те, щоб усміхнутися.

— У мене тут важлива справа. Зараз прийду.

Хлопцю було байдуже до її справ. Він підійшов упритул і обперся руками на стіну обабіч. З такої близької відстані війнув на неї концентрацією алкогольних випарів, і вона ще дужче втиснулася у куток.

— Ти що робиш? — обурилася.

Він не збирався відповідати, зате вирішив показати. Його руки раптом втекли зі стіни на її талію, а губи почали ближчати. Зоряна чортихнулася і спробувала відпихнути, але не змогла — був сильнішим.

— Та перестань, ти чого… — бубонів, намагаючись перехопити її руки.

— Відчепися від мене, бо зараз почну кричати!

Насправді вона вже кричала. Та так, що хтось почув. Рипнули двері чоловічого туалету, і звідти вийшов якийсь хлопець.

— Може, відпустиш дівчину? — почувся низький голос.

Огляд затуляв причепа, тож Зоряна не побачила власника голосу, але щиро пораділа йому.

— Ти до мене? — П’яний залицяльник повернувся лицем до незнайомця і показово розім’яв плечі.

Вона стала навшпиньки й виглянула через його плече.

Незнайомець, який втрутився, був блондином. Не надто високим, але з вигляду інтелігентним. Років тридцяти. У сорочці! Так, наче він не співати в караоке прийшов, а виступати з лекцією перед студентами.

— До тебе. Відійди від дівчини. Бачиш же, вона проти.

— А ти взагалі хто, що мені тут розказуєш? Давай-давай, ходи сюди. Я якраз сьогодні у спортзалі був!

Зоряна скривилася. Він ледь на ногах тримався. Спортзал не допоможе.

Її захисник теж не здавався силачем, але принаймні був тверезим.

— Я не збираюся з тобою битися, — гмикнув він. — Зараз охорону покличу. Там два здорові хлопці, які тебе скрутять, і співатимеш під вікнами, а не в караоке.

— Та я їм покажу!..

— Ясно. Я пішов кликати.

Незнайомець зробив тільки два кроки, як п’яний передумав.

— Тьфу. Дуже треба. — Сплюнув під ноги. — Ідіть ви! — І поплентався геть, хвилеподібно виляючи ногами.

Зоряна відлипнула від стіни й видихнула трохи розчаровано, провівши його поглядом. Ось так, справжні бійки через дівчину трапляються тільки у книгах.

— Дякую, — промовила до свого захисника.

Йди у залу тепер вже зовсім не випадало. Подумавши, вона вирішила, що чекатиме Марту тут, і знову прихилилася до стіни. Потайки блимнула з-під вій на незнайомця.

Він розглядав її, не приховуючи цікавості. Зрештою сперся на стіну поруч. Між їхніми плечима було щонайбільше двадцять сантиметрів.

— Чому не співаєш, а тут стоїш?

Зоряна хотіла повернутися до читання, але передумала. Сховала смартфон у сумочку, що висіла на плечі.

— Я тут за компанію. Щоб подругу саму не кидати. А ви… ти?

— І я. Здали з командою важливий робочий проєкт. У нагороду компанія оплатила відпочинок на вечір. Хлопці з мого відділу люблять караоке, тому ось я тут.

Вона прикусила губу. Очі забігали туди-сюди. За що б зачепитися, щоб продовжити розмову?

Не любила розмов з незнайомцями, от взагалі. Та й чоловічої компанії не шукала. Але ж він її ніби як врятував… Майже як у тій книжці. Майже.

— Я Євген, — представився хлопець, сам знайшовши спосіб продовжити знайомство.

— Дуже приємно. Зоряна.

— Навзаєм.

Вона повернулася до нього лицем і наштовхнулася на серйозний, але точно зацікавлений погляд. Очі у нього були такі… Сірі, аж сріблясті, магнетичні. Та й весь він нічогенький, приємної зовнішності, подумала.

— Зоряно, ти дуже вродлива, — прямо сказав Євген. І ще не встигла вона відповісти, як додав: — І раз нам обом неохота тут бути, то… Може, до мене?

Кілька секунд їй щелепи не здатні були рухатися. А коли оговталася, випалила:

— Ти ж сам мене щойно захистив, а тепер таке говориш!

— Так він до тебе чіплявся, а я ввічливо пропоную.

Додавайте в бібліотеку і читайте з насолодою тут!

А також не забудьте про сердечка книзі — я буду дуже вдячною за вашу підтримку❤️

Крім того, запрошую до іншого мого роману в процесі — «Бійся»!

***

Більше новин від мене і спілкування у моєму телеграм-каналі.

Фото, роздуми, відео та цікава інформація про творчість — на моїй сторінці в інстаграмі.

Уривки з романів, можливість зворотного зв'язку — на моїй сторінці в фейсбуці.