Візуалзація, мого найулюбленішого в "Оберни..."

Це мабуть, моя найулюбленша і найжахаюча сцена у всій історії. То хто ж тут насправді монстр?

Мимоволі по щоках Раї потекли сльози, німий крик вирвався з її грудей. Її ікла виблиснули, очі почали наливатися багряним кольором. Вона здригнулася, намагаючись прийти до тями.

— Я не можу…

— Можеш.

— Я тоді… я майже вбила його…

— Я не він. Я не збираюся помирати настільки безглуздо.

— Я не хочу! — майже прокричала вона.

— Ти мусиш, — Богдан узяв її за руку. — Розірви це пекельне коло. Звільни свою любу Катрусю від цієї невтомної жаги. Стань монстром, поки ним не стала вона.

Богдан притягнув Раю до себе. Надто близько. Надто небезпечно.

— Я зупиню тебе вчасно, — прошепотів він їй на вухо, підставляючи свою шию.

А ще останнім часом, не полишає мою голову бажання, трохи переписати сторію. Чи варто буде залишати на сайті у відкритому доступі першу редакцію?

3 коментарів

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти

Гарно ілюстровано

Показати 2 відповіді

Анастасія Газе, Розумію)

avatar
Анастасія Коулд
23.04.2026, 11:54:02

Чоловік мені схожий чимось на Росомаху)). Прикольний візуал)

Анастасія Газе
23.04.2026, 14:15:56

Анастасія Коулд, В Росомахи принаймні вищі моральні стандарти))) Але щось в цьому є)))

avatar
Дієз Алго
23.04.2026, 11:18:34

Ілюстрація дуже підходить) Ви хочете залишити на сайті два варіанти?

Показати 4 відповіді
Анастасія Газе
23.04.2026, 11:25:37

Дієз Алго, А ось з картинкою, я воювала довго, але вийшло і справді не погано)))

Інші блоги
Трішки нудної статистики (●^o^●)
Любі мої, у мене тут відбувся серйозний спіритичний сеанс із рейтингами, і результати інтригують. Моя книга «Їх розлучила Смерть» зайняла 6-те місце в жанрі містика/жахи! Шосте місце. Шість. Поки тільки одна
Своя ноша не важка?
За кілька хвилин ми з ним виходимо на старт, та по сигналу викладача починаємо. Кірах чудово справляється, але, зістрибнувши з останньої колоди, підвертає ногу. Ну чому я думав, що все буде просто?? З моїм недомірком просто
Надихнувся...
Оце трапилися мені на очі рядки з поеми Т. Г. Шевченка «Кохайтеся, чорноброві...» і... Кохайтеся, чорнобриві, Та не з москалями, Бо москалі — чужі люди, З синіми носами. Серце своє пошкодуйте На чуже не пазьте Лиш
"Мелодія кохання".
Знову Привіт! Весна добігає кінця — попереду літо, а з ним і наш літературно-мелодійний флешмоб про кохання "Мелодія кохання". То ж запрошуємо разом з Тетяна Степанкевич доєднатися всіх бажаючих. Залишилося
Це станеться. Уже стається.
Добре, схоже, що вже за мить я нарешті віддам вам те, чого ви просили вже дуже давно. Той самий момент. Той самий розділ. Тих самих Арію й Даміано, які занадто довго робили вигляд, що між ними нічого немає. І ні, я не обіцяю
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше