Це мабуть, моя найулюбленша і найжахаюча сцена у всій історії. То хто ж тут насправді монстр?

Мимоволі по щоках Раї потекли сльози, німий крик вирвався з її грудей. Її ікла виблиснули, очі почали наливатися багряним кольором. Вона здригнулася, намагаючись прийти до тями.

— Я не можу…

— Можеш.

— Я тоді… я майже вбила його…

— Я не він. Я не збираюся помирати настільки безглуздо.

— Я не хочу! — майже прокричала вона.

— Ти мусиш, — Богдан узяв її за руку. — Розірви це пекельне коло. Звільни свою любу Катрусю від цієї невтомної жаги. Стань монстром, поки ним не стала вона.

Богдан притягнув Раю до себе. Надто близько. Надто небезпечно.

— Я зупиню тебе вчасно, — прошепотів він їй на вухо, підставляючи свою шию.

А ще останнім часом, не полишає мою голову бажання, трохи переписати сторію. Чи варто буде залишати на сайті у відкритому доступі першу редакцію?