... Писати листи — непросто. Адже робота над словом завжди потребує часу… А нині й поготів…

Та, все ж таки… Листування, попри стриманість, виконує важливу місію — нагадувати світу про живу душу, що прагне волі та щирості, а не лише сухої прагматики. Це допомагає жити й краще сприймати оточення. А світ став жорстокий надмірно. Політики загнали народи у стійло страху та безнадії. Замість зусиль задля миру, вони обирають зброю та схвалюють вбивства. Згадуються рядки Мільви Prigioniera del suo film... Точно, наче у фільмі жахів чи кошмарному сні. Коли ж настане пробудження?

Розумієш: життя — це структуроване зростання. З роками в нього вдивляєшся, наче в картину або кінострічку, що крутиться доволі довго. Добро й зло часто ходять під ручку. І вже не збагнеш: ти дивишся ту картину, чи вона споглядає тебе. Так минає слава світу...

Та годі марнувати час на скарги. Наша дорога йде далі, хоч і нагадує лабіринт. Цей образ — влучний підсумок роздумів про складні часи, у яких ми опинилися...