Вічність у моїх венах

Моя душа — тінь, що пам’ятає вічність,

Ще до того, як я отримала ім’я.

Вона ходила між світами,

Коли моє серце ще не вміло битися.

Я відчуваю її подих у темряві,

Наче шепіт давніх зірок.

Вона веде мене крізь ночі

Туди, де смерть — лише перехід.

Моя душа не боїться кінця,

Бо вона бачила тисячі початків.

Вона падала в безодню часу

І поверталася з неї мовчазною,

Але незнищенною.

У мені живе щось більше за життя —

Стара сила, що не має імені.

Вона народжується щоразу,

Коли світ думає, що я зламалась.

І коли згасне останній подих,

Моя душа не зникне в темряві.

Вона розчиниться у вічності

І повернеться знову —

Іншою,

Та тією ж самою.