Вітаю!

Сьогодні діє знижка на зимовий роман "Мільйонер за парканом".

✨✨✨

Підходжу ближче до авто і втрачаю вміння розмовляти. Адже машина розмальована помадою. В мене точно був такий відтінок. Але це не просто малюнок — це купа фраз «Сулим — лох». Здригаюся від прохолоди, бо вже більше ніж на вісімдесят відсотків переконана — це робота Тараса. Хоча в душі іще жевріє надія. Та її розбиває мій сусід, простягнувши залишок моєї помади.

Мовчки забираю інструмент злочину і киплю від образи на сина.

— Це ж ваше?! Чи ви знову будете заперечувати? — сухо цідить крізь зуби він. — В мене є доказ — відео з камер спостережень.

З хвилину перебуваю у ступорі. Моєму синочку пощастило, що він зараз не вдома. Не знаю, що йому зроблю, коли він повернеться.

— Що тепер скажете, Інно Романівно? — пропалює мене ледь не червоними від злості очима сусід. — Що робити будемо? Де ваш золотий синочок? Хай іде та все виправляє. Він уже не маленька дитина і повинен відповідати за свої вчинки.

— Його немає, — сухо видавлюю. Ще не можу оговтатися від вчинку Тараса.

— А де він? — з люттю допитується мільйонер. — Чи ви знову будете казати, що це не він зробив?

Мовчу, бо знаю, що це Тарасова робота. Я відправила його завести авто, аби прогріти та прочинити ворота, а він, схоже, встиг іще машину сусіду розмалювати. От паршивець малий. Як же він мене підставив перед цим занудою. Я ж тут розпинаюся, доводжу цьому скнарі, що мій син янгол. А мій син — бісеня, виходить.

— Інно Романівно, ви взагалі мене чуєте? Мені через п’ятнадцять хвилин виїжджати потрібно. У мене зустріч запланована… І я не можу собі дозволити таку дурість, як їхати на тюнінгованій вашим сином машині.

Набираю повні легені повітря і видихаю його.

— Тимофію Вікторовичу, якщо дозволите, я помию вашу машину і на цьому вичерпаємо цей конфлікт, — на не вельми приємних емоціях пропоную....

Знижка тут...

Приємних емоцій!