Флешмоб за картинкою від чарівної Дієз Алго

⚞^. .^⚟

— Святий Боже, Святий Безсмертний, помилуй нас, — шепотів крихкий, як бите скло, жіночий голос.
— Ну що вже там сталося? — промуркотів великий чорний кіт, розплющивши ліве, яскраво-смарагдове око.

Якщо вона ще не репетує, то й двох відкритих очей не варто витрачати. Поки шепоче, можна вдавати, що це колискова, і є шанс ще трохи подрімати. Але ж ні. Шепіт розтанув, мов пінка на молоці, тільки щоб знову розлитися в просторі насиченим, гучним вереском — таким, що навіть коти на сусідньому подвір’ї задумалися про сенс життя.

— Ні, ця жінка просто неможлива, — нявкнув собі під носа кіт незадоволено-хриплим від сну голосом та зістрибнув з улюбленого, потертого дивана.

Муркаш — старий фамільяр останньої справжньої відьми в околиці. Був. Колись. Стара спочила кілька місяців тому, залишивши Муркаша на самоті з її нехлюйською онучкою. Мрія кота про спокійну старість одного дня розбилася на друзки об сувору реальність.

А що поробиш, коли дав клятву роду служити та піклуватися про хазяйку? Навіть якщо вона настільки нехазяйновита, що замінила мітлу на електронний пилосмок. Не для нічних польотів, звісно, а лише для прибирання. Та це вже знак — магія остаточно програла побутовій техніці!

Але що знати старому коту про життя та новинки чаклунства? Його робота — не варити зілля, а виносити сміття. Коли відьма щось плутає у своїх закляттях, дим матеріалізується у маленьких, але дуже зубастих чортиків. У молодої відьми вони ще й дрібні, як просо — хіба тільки на один зуб і вистачить.

Ось у старої були чорти! Чортиська! Кіт годинами міг боротися з кожним, вибиваючи з рогатих створінь останній їдкий подих. На смак вони — як гіркий полин, що краще одразу запивати молоком, аби не було печії. Муркаш ненавидів цей присмак, але що поробиш — служба є служба. Краще придушити чортеня в зародку, ніж потім пояснювати сусідам, чому їхня городина раптом почала співати псалми.

— І це все? Невже сама не могла прибити тапком? — сам у себе спитав кіт, поглянувши на одне-єдине маленьке створіння з тіні та смороду, що тупотіло кігтястими лапками по дощаній підлозі старого будинку, наче претендувало на звання головного монстра вечора.

Закотивши очі, Муркаш зробив лінивий стрибок, притиснувши чортеня своїм великим кудлатим тілом. Для кота це не вбивство, а радше гігієна реальності. Бо чортам не місце у світі, де верховна влада давно належить котам, навіть якщо люди вперто цього не визнають.

☽⊹₊≽^•⩊•^≼ ₊˚⊹☾︎