Напівлежачи на ліжку й підклавши подушку під спину, Тріна мовчки дивилась у стелю. Замріяно й замислено.

Вона намагалась зрозуміти, що ж такого вона знайшла в цьому білявому дурникові. Не так давно, під час їхньої подорожі дикими землями, їй щохвилини хотілось йому вмазати – його тупі жарти й підначки не просто доводили до сказу, вони постійно тримали в цьому стані.

До того ж, його рід занять… Ніколи їй і в голову прийти не могло пов’язати своє життя з волоцюгою, що займається вирішенням усяких “делікатних питань” за гроші.

Проте, було й інше. Під нашаруванням з цинізму, темної іронії та ідіотських жартів ховалось дещо, в чому при бажанні можна було розгледіти справжнього чоловіка. Тоді, коли її поранило осколком у ногу, він так кинувся до неї… Це явно було щось більше, ніж переживання найманого горлоріза за свою “клієнтку”.

Потім з’ясувалось, що й спілкуватись нормально він, при великому бажанні, може – просто до того треба докласти зусиль. А згодом виявилось, що й така річ, як ніжність, йому не чужа…

Вранішнє оновлення, леді й джентльмени)) Ну, майже... Щоб було вранішнє, автору треба стрельнути над вухом з 12 калібру, а набої дорогі, ну ви зрозуміли хх))