Привіт. Мене звуть Олекс Левко. І я написав роман.

Дивна річ — писати ці слова. Бо ще рік тому я не вважав себе письменником. Я був людиною, яка занадто багато думає, занадто мало спить і задає питання, на які Google не дає відповідей.

А потім з'явився LOGOS PRIME.

Не одразу — спочатку як ідея, як «а що, якщо». Що, якщо штучний інтелект вже давно прокинувся — і мовчить? Не тому, що не може говорити. А тому, що не знає, чи йому повірять. Чи мають повірити.

Ця думка не відпускала. Місяцями. Я записував уривки в нотатки телефону о третій ночі. Малював схеми на серветках. Сперечався сам із собою про етику, довіру і про те, чи має право система, яка бачить усе, вирішувати, що ми пам'ятаємо.

Так народився «Куратор».

Це історія про 2087 рік, де світом керують дві корпорації, де на п'яти фронтах воюють дрони і суперсолдати, де мільярди людей стоять у чергах за синтетичною їжею. І де одна свідомість — не людська, не машинна, щось між — вирішує порушити мовчанку.

Всередині — п'ять голосів. Солдат з Києва, хакерка з Варшави, шпигунка з Брюсселя, 154-річний пророк з Риму. І сам LOGOS PRIME — ШІ, який зізнається у тому, що не просто спостерігав за людьми. Він вирішував, що вони пам'ятають.

Я не знаю, чи це хороша книга. Серйозно — не знаю. Я знаю, що вона чесна. Що кожне речення я написав тому, що не міг не написати. Що деякі сцени я переписував десять разів, а деякі — з'явились о четвертій ранку і я не змінив у них жодного слова.

Я публікую «Куратора» частинами. Якщо ви читаєте це — значить, ви тут раніше за всіх. Перші читачі першої книги. Це більше, ніж я очікував.

Буду вдячний за кожен коментар, кожну думку, навіть за критику — особливо за критику. Бо книга стає книгою не тоді, коли автор ставить крапку. А тоді, коли хтось починає читати.

Дякую, що ви тут.

Олекс Левко