Усім знову привіт! Хочу трохи обговорити залаштунки створення візуалу до книги. Знаєте, збоку часто здається: ну що там складного? Написав нейромережі пару слів і вона видала тобі готовий шедевр. Ага, якби ж то! ?

Насправді створення правильного арту це як виявилось ціла наука і тест на міцність нервової системи. Ти можеш прописати ідеальну композицію, світло, одяг, але варто додати одне не те слово... і все. Замість загадкової посмішки аристократки ти отримуєш моторошний оскал Джокера, а замість граціозної пози зайву руку, що росте з плеча. Доводиться годинами підбирати синоніми, гратися з налаштуваннями і благати ШІ: "Ну будь ласка, зроби її погляд трохи більш зверхнім!". (Звичайно, що частіше це звучить не так ввічливо... Можливо, варто вибачитись, поки не почалось повстання машин?..)

Ось наприклад, я майже годину боролась з ШІ, щоб він виправив лице для одного мему з головною героїнею моєї книги "Антикризовий план для герцогині", а в результаті отримала це: 

Вибачте, якщо вам після цього будуть снитися кошмари :). Мені снились. 

Але є в цьому і свій кайф. Коли ти нарешті вибиваєш із нейромережі ту саму картинку, ідеальну до мурашок. Це неймовірно надихає. Ти дивишся на арт, і слова самі починають складатися в речення.

Якраз сьогодні я намагалася зобразити одну дуже напружену сцену з моєї книги. ШІ ніяк не хотів видавати мені потрібний результат. Але в результаті, я дечого таки добилась від нього. Прикріплюю вам сам арт і уривок до нього: 

А от Евелін… В її очах я прочитала досить неочікувану емоцію. Вона дивилася на мене з цікавістю, точно як на диковинну аномалію. 

– Яка прикра втрата пам’яті, леді Амаліє, – промовила вона як завжди солодко, хоча я помітила як трохи сіпнувся куточок її губ. – Проте, здається, хвороба подарувала вам напрочуд гострий розум. Ви так філігранно зводите слова... навіть у звичайній бесіді. 

– Що ви, леді Евелін, – я ледь схилила голову, зберігаючи ідеально невинний вираз обличчя. – Я лише здібна учениця, якій пощастило опинитися поруч із визнаними майстрами своєї справи. Гріх не перейняти чужі методи.

Між нами на секунду повисла електрична напруга.  

Єдине, що справді важко, це добитись потрібних емоцій. Воно і логічно, ШІ часто не розуміє, яку саме напругу між персонажами я хочу бачити на арті. Тому все ще вважаю, що незважаючи на прогресування ШІ, художники будуть жити вічно. Ніхто не зрозуміє краще людську емоцію, як сама людина.  

А як ви взагалі ставитеся до візуалу, створеного штучним інтелектом? Вам подобається бачити такі ілюстрації в книгах, чи ви ставитеся до цього тренду скептично? І чи пробували ви самі генерувати якісь картинки через ШІ заради цікавості? Діліться своїм досвідом у коментарях, дуже цікаво почути вашу думку!