Зустріч через роки -знижка ще 2 години + Оновлення

Доброго вечора, мої хороші. 

До закінчення мега знижки на книгу "Врятуй мене" залишилось менше двох годин.

Поспішайте придбати класну книгу за класною ціною.

     Вийшла з кабінету і розплакалась. Не знаю як стрималась там  коли  його побачила. Господи! Досі не віриться що це  дійсно він. Мій Даня. Він подорослішав , перетворився  на дуже гарного чоловіка . І трохи змінився. Лише  очі залишились тими самими,  хоч і дивився він  не так як колись. Ну звісно, він ще шість років тому від мене відмовився. А це його "ви"... Наче ми зовсім чужі і незнайомі  люди. Наче між нами нічого не було. Значить для нього все це дійсно було не так важко і він тоді просто почав нове життя. Без мене...

     - Дариночко, що сталось? - підійшла  Ганна Іванівна і я відразу витерла сльози. - Данило   тебе образив? Якщо так, то він не навмисно. Повір , він хороший чоловік. 

     - Ні. Все добре. Просто я розхвилювалась. Він взяв мене на роботу. Сказав що я буду допомагати   вам.                 

     - От і чудовенько. Тоді пішли, я покажу тобі що робити. Сьогодні насправді роботи не багато.  Прибереш в кімнаті Данечки і тоді я відпущу тебе до нашої бухгалтерші. Вона там щось розібратись   не може. Каже що стара вже і можливо щось десь пропустила  бо щось там в неї не йде. Загалом,  самі розберетесь , я в цьому не розуміюсь. - я кивнула. 

    - Дякую вам , Ганно Іванівно. Тепер хоч зможу за харчування в садочку заплатити і купити якісь  речі. Тільки от мені потрібно буде раніше йти додому , щоб забирати Соломію з садочку.

     - Я знаю. Не хвилюйся. Ти головне приходь вчасно , бо чого Данило не любить , це коли  працівники спізнюються. А там, зробила свою роботу  і вільна. - обіймаю жінку і вчергове дякую   долі що послала мені її. Якби не Ганна Іванівна, не уявляю що було б з нами і де б ми були. А вона   відразу запропонувала нам з донькою пожити в неї . Хоч бачила нас вперше в житті. От ми й живемо.   Соля в садочок пішла а я почала шукати роботу . Тільки тут з цим важко. Але хто б міг подумати, що  я буду працювати  на Даню? Я взагалі думала що він залишився назавжди в Великобританії і ніколи  більше сюди не повернеться. Тим більше, я не думала що ми зможемо колись зустрітись. Але доля  вирішила по-іншому.  

      - Іванівно! - покликав Даня і я аж підстрибнула на місці наче злодюжка. Він зайшов на кухню і   застиг побачивши там мене. Ми не відриваючи погляду дивились один  на одного і  на мить   мені здалось що не було тих років розлуки. Переді мною зараз знов стоїть мій Даня і дивиться на  мене поглядом повним кохання, ніжності і бажання. Він ковзнув поглядом по моєму тілу і мене   кинуло в жар. Щоки спалахнули а по тілу пробігла солодка хвилька. Скільки років я вже не відчувала   нічого подібного. Та все дуже швидко змінилось. Наче він отямився. Прочистив  горло і перевів   погляд на жінку. -  Іванівно, ми з Васильовичем їдемо в район , повернемось не знаю коли. Обід не   готуйте,  хіба що Ольга чогось захоче. 

     - Добре , Данечко . Як скажеш . Не хвилюйся. Їдьте з Богом! - він знов пробігся по мені   поглядом зупинившись на мить  на губах і вийшов з кухні. О, Боже! Хочеться вхопитись за серце,  яке збожеволіло і рветься за ним.             

     Дурепа , Дашо. Яка ж ти дурепа.  Стільки  часу минуло , а ти наче та сама закохана дівчинка.  Але тепер все змінилось . Колись я билась наче рибка  об лід і шукала хоч якоїсь підтримки. Він   залишив мене тоді, коли був так потрібен. Тоді ,  коли я через паніку і емоційне виснаження зробила   найбільшу помилку в своєму житті. Але час не повернеш. Зараз я буду працювати бо мені потрібно  думати про донечку. Про нашу донечку. О, Боже! Соля! Я ж тепер мабуть повинна розповісти йому   про неї. Чи не повинна? Я добре запам'ятала те повідомлення:

     "Мені тепер байдуже до неї і до її дитини. В мене почалось нове життя, в якому для них немає   місця."               

    Ганна розповіла мені де кімната Данила і що я маю там зробити і я взялась за роботу. В кімнаті   пахне ним... Цей запах відразу  потрапив в ніздрі і розбурхав кров. Зайшла всередину і сіла на   ліжко. Серце досі тарабанить і все це здається нереальним. Взяла сорочку яка лежала на ліжку і   піднесла до обличчя. Жадібно втягнула аромат і прикрила очі. В пам'яті спалахами з'являються   картинки з нашого щасливого минулого. Перший поцілунок, зізнання в коханні і перша близькість.  Здається  що все це було в минулому житті або взагалі не зі мною. Єдиним і головним доказом   що це  мені не приснилось, є наша донька .   

     - Ти хто така і що тут робиш? - почула  жіночий голос і швидко піднялась з ліжка. Переді   мною стоїть красива дівчина і сверлить мене поглядом. Вона підійшла і вирвала з моїх рук сорочку   Дані. - Ти глуха чи що? Що ти робиш в спальній мого нареченого?

    - Я маю тут прибрати. - відповідаю розгублено. "Нареченого". Вона його наречена. А що мене   дивує? Звісно він не міг бути сам.

     - Ага. Я бачила як ти прибираєш. Це  через тебе він їздить сюди? Ти спиш з ним? - я аж рота  відкрила від цих слів. Та вона не зупинялась. - Так от, тобі нічого не світить. Можеш забути про  нього. Даня мій! - вона вже перейшла на крик і мені стало незручно що це   можуть   почути.

     - Ви не так зрозуміли! Між нами нічого немає. Я взагалі сьогодні лише перший день працюю. - почала я виправдовуватись, але даремно. Вона вхопила мене за лікоть і силоміць виштовхала з кімнати.                                        

     - Геть пішла, шльондра сільська. - на крик прибігла Ганна Іванівна і мені стало страшенно  соромно перед нею. Хоч чого мені соромитись? Я нічого поганого не зробила. Ну так , сиділа на   його ліжку і нюхала його сорочку. Капець!!!          

      - Що тут відбувається?                   

      - Я не хочу більше бачити цю дівку  в будинку мого нареченого. - знов крикнула дівчина і   штовхнула мене.                        

     - Чого це? Її тільки сьогодні Данечка на роботу взяв. Вона хороша дівчина. Я її знаю.  А ще,   ви звісно вибачте, але вигнати її звідси може теж тільки він. Дарино, іди працюй. 

      - Та як ви смієте? Я майбутня дружина Данила і  я...

     - От станете теперішньою, тоді й будете керувати. Якщо Даня дозволить. - фиркнула жінка. - А  зараз, дозвольте нам виконувати свою роботу. - я ще не бачила Ганну такою злою. І зовсім  не   хочу щоб в неї через мене були проблеми. Та дівчина лише фиркнула, зайшла в кімнату навпроти і  гримнула дверима. - Що сталось, Дарино?    

    - Я не знаю. Їй не сподобалось що я сиділа на ліжку. - відповідаю червоніючи. - Тепер в вас   будуть через мене проблеми?

    - Тьфу. Та що ти? Через цю? - показує поглядом на двері а потім підходить ближче і шепоче. -  Згадаєш моє слово, не одружиться Данечка з нею. І першим доказом того є те, що сплять вони в   різних кімнатах. Тай взагалі, не підходить вона йому. І почуттями там навіть не пахне. У всякому разі,  з його сторони точно. Так що, не хвилюйся дитино. Іди  працюй.

Щойно було опубліковано новий розділ книги "Шеф моєї мрії".

Наздоганяйте!

Уривок сьогоднішнього оновлення...

Почула як гримнули вхідні двері і біжу зустрічати коханого. Він саме вчасно. Але тато встиг першим...

- Добрий день! Мене звати Сергій. - протягує тато йому руку. - А ви мабуть батько Олександра? - бляха! Я навіть не подумала про це... Мабуть потрібно було попередити тата. Мої очі стали по п'ять копійок і я подивилась на коханого, та він навідміну від мене навіть не розгубився. Наче чекав подібної реакції. 

- Ви помиляєтесь, Сергію. - тисне йому руку. - Я і є Олександр. Ваш майбутній зять. Приємно познайомитися...

Гарного вечора і тихої ночі!

Ваша Тетяна Калинова.