Вітаю, красуні)

Сьогодні діє єдина знижка у передплаті на книгу 18+

Наречена на 300 днів

— Ще крок до моєї нареченої і я матиму право скрутити тобі шию.

— Ти не можеш скрутити мою шию, — істерично скрикує Остап.

— Чому ні? Хіба не це роблять з ворогами? — насміхається.

— Каміло! — дивиться на мене.

— Тобі уже все сказали, — холодно відрізаю.

— Аліша… це все Аліша!

— Просто йди геть, — відрізає Лео.

Остап навпаки пробує підійти ближче, я дивуюся, коли Арчер змінює наші положення і тепер я за його спиною, а він виштовхує колишнього нареченого з власної спальні не особливо докладаючи сили. Чоловік повертається до мене обличчям спокійно замкнувши двері, я одразу розумію, що ситуація в одну секунду перетворюється з напруженої на вибухову. Мій погляд автоматично ковзає звабливим тілом Лео, оглядає проти волі кубики преса, тверді м'язи, краплини води, що затрималися на шкірі, і на стегнах, які приховані білосніжним рушником. Я гучно ковтаю клубок у гортані, Арчер всміхається явно отримуючи насолоду від мого вигляду.

— Отже, — починає, його голос низький й звабливий, нотки гуркочуть відгукуючись у моєму тілі, хоча він промовив лише одне прокляте слово. — Ти стала випадково нареченою Арчера, — робить крок, а за ним ще кілька, поки я задкую до вікна розуміючи, що втікати звідси особливо нікуди.

— Я не можу бути твоєю нареченою, — видихаю. — Це було… Це просто фарс, аби Остап відчепився.

— Що ж, — чоловік стенає могутніми плечима й підходить ще ближче, — твій дідусь, Каміло, — вимовляє вкрадливо, — вже давно хворіє, і ваш шлюб з Остапом Воронським був зумовлений лише його бажанням захистити тебе та твій спадок, який ти отримаєш через пів року після смерті дідуся. — Він підходить ще, і ще, поки між нами не лишається відстані у крок, я чую аромат терпкого парфуму й гелю для душу, це щось свіже й водночас чисто чоловіче, від чого голова йде обертом проти волі, а тіло інтуїтивно піддається вперед. — Я ворог сім'ї Остапа, не твого дідуся, а враховуючи усе ти не вийдеш за те нещастя тепер, тому ми приходимо до єдино правильного рішення — стати моєю нареченою. Дідусь буде певен, що твій спадок не зникне, я допоможу тобі влитися у справи, навчитися управляти грошима, а потім ми розійдемося.

— Тимчасова наречена? — пискаю.

— Так, тимчасова, припустимо, після смерті дідуся днів на триста, що скажеш? Не повний рік, але вдосталь часу.

— Дідусь на порозі смерті, але він ще доволі непогано тримається, — вимовляю обережно. — Я можу не поспішати… я…

— Йому буде спокійніше знаючи, що улюблена онука у безпеці. Ми працювали разом, він знає, що я людина справедлива.

Мене струшує, вглядаюся в темні очі Лео не знаючи яке ж рішення прийняти. Він незворушний, риси обличчя гострі, вуста ледь помітно вигнуті в посмішці, нависає наді мною, вищий на цілу голову, з очікуванням.

— А тобі це навіщо? — мружуся.

— Скажімо, я хочу врятувати тебе.

— Брехня.

Арчер вигинає брови й хмикає.

— Буквально тільки що я зробив це.

— Вірно, але пропонуєш стати нареченими не через це, я хочу правди, — пихато промовляю складаючи руки на грудях.

Чоловік зацікавлено окидає поглядом з ніг до голови явно оцінюючи, проте річ не у зовнішності, а в тім, що він не очікував подібного від веселої Каміли Спарк.

— Як твоєму нареченому мені відкриються деякі двері, — ухиляється таки від прямої відповіді.

— Тобто ти хочеш впливу який дає моя родина? Я знаю, що ви тут років п'ятнадцять, хіба є закриті двері?

— Деякі, — і знову відповідь туманна.

Напружено роздумую, пропозиція непогана, Остапу доведеться забути про мене назавжди, я буду теоретично зайнята, а якщо Арчер дійсно допоможе після смерті дідуся, — я намагаюся якомога менше думати про це, аби не ревіти постійно у всіх на очах, — навчить того, чого вже не може дідусь та його помічники, тоді зрештою я буду вільною птахою незалежною ні від Остапа та його родини, ні від Арчера.

— Я згодна! — випалюю швидко.

Арчер задоволено мружиться водночас всміхаючись, відходить до столу неподалік і дістає два аркуші.

— Напишемо розписки, вони мають юридичну силу так само як і інші документи.

— Знаю, — роздратовано кидаю, не думає ж цей чоловік, що я геть необізнана?

Ми коротко пишемо, що зобов'язуємося стати нареченими впродовж життя дідуся та після його смерті на триста днів. Арчер вказує, що допомагатиме мені, я пишу, що відкриватиму йому двері туди, куди він бажає, і у висновку ми ставимо дати й підписи. Лео забирає папери та кладе у теку в ділову валізку й раптом бере за руку, від подиву завмираю на місці не дуже розуміючи, що тепер має статися. Чоловік дивує, він злегка нахиляється, немов я принцеса, а він мій лицар, та цілує руку.

— Вітаю, Каміло Спарк, тепер ми — пара.

І додам вам трохи візуалу