— Маю тобі прислужитися, «сестричко», — він поклав мені на тарілку зо два шматочки, зробив кумедний реверанс й кивнув на столові прибори.

Я витріщилася на багатодітну сімейку виделок, як на особистого ворога: маленькі й більші, з поглибленням і сплюснутими краями, двозубі та зовсім зубаті. От же зараза. Я прикусила губу. І яку вибрати? Влад чекав, не зводячи з мене очей. Я хапнула навмання ту, що була найближче.

— Взагалі-то, це виделка для фруктів, — вишкірився. — Як тобі, не жарко тепер, вітер провіва?

— Взагалі не викупаю, про що ти, — я почервоніла до коренів волосся, поправила під столом край спідниці й потягнулася до іншої виделки.

— А це десертна.

Я відсмикнула руку. Триндець. Апетит зник.

— Взагалі-то я терпіти не можу рибу. Від слова «зовсім».

— Та невже?

— Ну годі! — я підхопилася, повертаючись до токсика неушкодженим боком.

"Забирайся Лізко, годі, наїлася вже"

— Не біжи. Йди потихеньку, — прошепотів Влад і притримав мене за руку, — а то вони торохтітимуть на весь дім.

— Що торохтітиме?

— Звісно що. Кістки твої.

Блиснули два ряди білосніжних міцних зубів. А мені вперше захотілося вбити. Або принаймні тицьнути цю спокусливу пику в тушковану свинину — там йому саме місце.

https://booknet.ua/book/gostr-gran-kohannya-b451183

Сьогодні ввечері нова прода))) Можливо, щось зміниться між Владом та Лізою?