Збір думок для "Залізної скрипки"

ЗАЛІЗНА СКРИПКА тут

Збір закрито. Але адресатів більше немає.

Буває перемога, яка на смак гірша за поразку. Анна встигла. Останні цифри впали на рахунок, смужка збору заповнилася переможним зеленим кольором, а за кілька хвилин ефір обірвався звісткою: «Передавати вже нікому».

Скрипаль і Грім тепер усміхаються лише з портретів на Алеї слави. А телефон у кишені Анни не замовкає. Сотні повідомлень, сотні людей, які довірили свої гроші, чекають на одне: Звіт.

Вони запитують: «Що далі?». Вони хочуть знати, куди підуть їхні гривні. Але як пояснити натовпу, що техніка, на яку збирали тижні, вже не врятує тих, для кого призначалася?

Анна стоїть перед вибором, який не побажаєш нікому. В її руках — ресурс, за яким стоїть довіра тисяч. У її серці — порожнеча від запізнілої допомоги. Вона вже прийняла рішення, і воно буде болючим, дізнаємось про нього на сторінках книги "ЗАЛІЗНА СКРИПКА"

Як ви вважаєте, чи має волонтер право одноосібно вирішувати долю «завислих» коштів, якщо мета збору зникла разом із людьми?

Чи зобов'язана вона запитати кожного донатора, чи має діяти миттєво, перенаправивши ресурс туди, де ще є шанс встигнути? Де проходить межа між відповідальністю перед живими та пам'яттю про тих, хто пішов?

Пишіть ваші думки у коментарях ❤️ Мені важливо їх почути❤️