Дівич-вечір. Серія 5

Кішечка вже другий чайничок поставила на стіл, бо за гарною розмовою напій розходився на ура.

—  Твоя черга, Аріно, — виголосила Славка, — Розказуй, що там наша мама-мадама тобі вліпила.

Аріна спокійно заправила волосся за вухо, долила собі чаю в чашку.

— Та нічого особливого, я її терапія.

— Тобто? — Аня вигнула брову.

—  Та у неї ж синдром відкладеного життя. От і створила мене, щоб заново прожити майже не прожите, ну і познайомитися з тим самим хлопцем. Вона не сильно розганялася, все ж соромилася, бо авось прочитає хтось зі спільних знайомих. Але вийшло добре, як на мене. Слав? — дівчина хитро прищурилась, —  Знаєш, як наша мадама наших з Ванею дітей назвала?

—  Ні.

— Влад і Слава, близнюки. 

— Оу!

Всі дівчата розсміялися, знову цокнулись чашками. Неочікувано двері відчинилися і до кімнати зайшла дівчина в офісному костюми, вся доглянута та впевнена у собі:

—  Вечір в хату, — вона широко посміхнулася, — Приймайте у свої ряди, дівчатка.

— А ти хто? — запитала Кішечка.

— Я Марина. Вона ж Рі-рі. Вона ж Мара. Книжка про мене вийде сьогодні опівночі.

00:00

сьогодні

♥♥♥