Історія триває.

Власне, книга мала б вже потроху закінчуватись - після того, як герої досягли "великої землі", я планував стисло описати подальші події і завершувати історію. Позаяк стосунки Келя та Міри, які є основною темою, вже як би практично склались - вони знайшлись, порозумілись та прибрали більшість "каменів спотикання" між ними. Все ж решта - не так важливо.

Але я трохи подумав - і вирішив, що варто трохи більше розкрити світ, який майже не висвітлюється у першій частині і зовсім трохи - у другій.

Та й в основній лінії ще є куди йти. Тож ми поки не розлучаємось з ельфійською парочкою)) Це була ще одна причина не закінчувати книгу так різко - бо це (спойлер) остання історія про Келя та Ельмірену, інші книги в цьому циклі будуть вже про інших героїв.

Заодно тепер персонажі постануть у трохи іншому вигляді - з метою маскування (згідно сюжету) і в якості ще одного експерименту (з погляду автора). Можливо, візуалів тепер буде трохи менше - бо в таких образах їх стало важче зображати.

Ну а тепер, власне, уривочок, картинка, погнали))

– А тобі личить образ “поганого хлопчика”, – підійшовши, Міра ніжно, але чіпко узяла ельфа двома пальцями за підборіддя.
– Я щось не розумію, – ніяково всміхнувся Кельміраель. – Я ж мав виглядати як житель Маер-Ліарісу. Яким боком вони в тебе асоціюються з “поганими”?
– Кель, любчику мій… Я, може, не так добре знаю поверхню – та високих ельфів трохи бачила. Зазвичай вони так не вдягаються. Проте могли б! І сонячного в тобі тепер не так легко впізнати. Ну ДУЖЕ цікаво вийшло!

(зображення клікабельне)

✍  Читайте:

А кому цікаво, коли, як і з чого все починалось - перша частина осьде: