Вітаю, любі читачки і читачі!

Роман «Гріши зі мною» завершений і вже доступний для покупки! А з ним завершена і вся ТЕМна серія! Запрошую вас до трьох гарячих, але дуже різних книг про #тему!

Якщо хочете ніжності, владної героїні, гумору і розслаблення, запрошую до роману «Гріши зі мною»!

Уривок з книги:

Лука видихає так, що це схоже на звук гарчання.

— Тоді гаразд. Я весь у твоєму розпорядженні, пані.

Усмішка на його губах трохи невпевнена, але у ній чітко бачу азарт.

Ми говоримо посеред вітальні. Я так і залишаю його стояти, а сама повільними кроками наближаюся до дивана, з насолодою слухаючи, як цокають мої підбори. Сідаю і, закинувши ногу на ногу, даю наказ:

— Роздягайся.

Губи Луки норовлять розпливтися в усмішці, але він стримується. Бачу — старається не сміятися, а надати обличчю виразу смирення й покори. Ох, хлопчику мій, ти ще не знаєш, що я тобі приготувала. Знав би — не сміявся б.

Він повільно стягує футболку, відкидає вбік. Спускає штани, й вони летять туди само. І білизна теж.

— Ай-яй-яй, як негарно. Поскладай речі й поклади на стільчик.

Якщо чесно, мене важко назвати поборницею порядку. Вдома мої речі можуть валятися де завгодно — і труси на карнизі, і ліфчик на холодильнику. Але в Луки така стерильна чистота і такий порядок, що мені не хочеться вносити сюди безлад.

Він складає речі, а тоді я наказую:

— А тепер на коліна. І ходи до мене.

ЧИТАЙТЕ КНИГУ ТУТ 

Якщо хочете спеки, двозначного героя, сильної атмосфери домінування і підкорення, неоднозначних моментів і складних питань, тоді читайте «Зроби мені боляче»!

Уривок з книги:

"Погана дівчинка"!

"Покарати тебе ще? Попроси".

"Господарю. Ти знову забула "господарю"".

Він говорив й інше. Брудніше. Солодше. Нестримніше. Кожна фраза розпалювала і принижувала, відчувалася ляпасом, болючішим за стек, кожна подобалась.

— Ярино, ти не тут. Про що ти думаєш?

Я оговтуюсь, повертаюся до реальності. Данило не зводить з мене уважного погляду, від якого серце падає нижче за шлунок.

— Я… Все добре, просто… Вибач.

Опускаю очі й замружуюсь. Навіщо пояснювати? Якщо він не зрозумів усього з моєї незібраності, то мої розпечені щоки точно підказали відповідь. Я обговорюю з ним справу життя і смерті, надважливу для моєї сім'ї, а думаю про те, як вчора підставляла сідниці під його стек.

Видих. Глибокий, важкий. Чи то незадоволений, чи то навпаки — збуджений. А тоді:

— Неслухняна, зіпсована дівчинка, — говорить вже не Данило, а мій господар.

Я сіпаюсь від того, як несподівано все перевернулось з ніг на голову.

Його інтонація змінилася. Це більше не дружній тон розмови, це холодна сталь, різкуватий випад, це ствердження, з яким не сперечаються.

— Когось треба покарати за неналежні думки у робочий час.

По-перше, формально час позаробочий — у нас обідня перерва. По-друге, покарати? Хіба так можна? Ми не домовлялися, що зараз буде сесія. А поза нею я не зобов'язана його слухатися…

Піднімаю очі, щоб подивитися на нього й заперечити. Слова падають назад у горло, нездатні зірватися з язика. Слова душать мене, заважають дихати, розносяться їдким димом по моїх легенях.

З таким поглядом, як у Данила зараз, не сперечаються. Він граційно, повільно підводиться, йде до дверей, на ходу кидаючи наказ:

— Прибери все зі столу.

Я мала б, напевно, знайти сили і посперечатися. Мусила б! Здоровий глузд підказує, що зараз не те місце й не той час.

Усе впирається в одне "але". У моєму сонячному сплетінні вже розгорілося солодке передчуття. Ось в чому справа.

Чую, як позаду замикаються двері. Клац-клац. Шляхів для відступу немає.

ЧИТАЙТЕ КНИГУ ТУТ

Якщо шукаєте історію з цікавою зав'язкою, з гарячими сценами, з героєм, який закохає у себе, і зі здоровими стосунками — роман «Тіло до тіла» для вас!

Уривок з книги:

Йдучи до дверей, не повертаюся, але відчуваю на спині його погляд. Давно одягнена, але почуваюся під тим поглядом більш оголеною, ніж п’ятнадцять хвилин тому біля ліжка.

— Я можу сьогодні сама добратися. — Повертаюся, але в очі йому не дивлюся. — Не конче мене щоразу підвозити.

Мене всю трусить, як у лихоманці, як буває після пережитого стресу. Але ж зі мною нічого поганого не сталося!.. Чи така реакція — від полегшення, що нічого не сталося?

Натан схиляє голову до плеча, дивиться на мене й нічого не відповідає. Чогось очікує, і я зводжу на нього погляд, щоб зрозуміти.

Тільки відповіді в його очах все одно немає. Але він тримає мій погляд, і я порухатися не можу, наче прикував мене до місця. Тільки й рота розтуляю, коли він широко розводить руки, як роблять, запрошуючи в обійми.

Мені й запитувати не треба, сама відчуваю, що я вся — суцільний знак запитання.

— Ходи обійму, — пояснює.

— Чому це раптом? — Дивлюся на його розведені руки й гублюся зовсім. Нічого не розумію. 

— Я ж бачу, що тобі це зараз треба.

Дивна, але проста відповідь. Хочеться спитати: як бачиш? Я сама не бачу й не розумію, чого потребую в ці миті.

Ноги несуть мене за власною спонукою, поволі. Один крок, другий, третій — і я вже біля його широких грудей, на такій непристойній відстані, яку заведено дозволяти тільки найближчим. Тільки найближчим, і аж ніяк не чоловіку, якого вдруге бачиш.

Натан згортає свої руки навколо мене, заволікає в кільце обіймів, і обійми ті міцні й бережні. Одна його долоня приземляється між моїх лопаток, веде вниз рівно до талії й повертається до вихідної точки, не робить жодного зайвого сантиметра вниз. Інша лежить на моїй потилиці, несильно натискає, вкладає мою голову на бавовняну футболку, під якою — напнуті м’язи грудної клітки.

— Це називається aftercare в деяких… специфічних взаємодіях. — Мою вушну раковину лоскоче гарячий шепіт. — Але ти хитрунка. Ми мали ще разом сходити в душ, це було в пакеті «Body to Body». Наступного разу не відкрутишся.

— Ну це… Добре. Але там все одно… без дотиків. Просто спільний душ.

— Я зрозумів.

ЧИТАЙТЕ КНИГУ ТУТ

А також очікуйте на НОВИНКУ У ЖАНРІ ДАРКРОМАН!

Нагадую, що більше новин від мене, зокрема про друковані книги, у моєму телеграм-каналі.

Фото, роздуми, відео та цікава інформація про творчість — на моїй сторінці в інстаграмі.

Уривки з романів, можливість зворотного зв'язку — на моїй сторінці в фейсбуці.