Ви коли-небудь пробували спакувати все своє життя в білий мішок з-під цукру?
Коли кожен гуркіт у небі змушує серце падати в п’яти, а руки тремтять так, що неможливо влучити в рукав пальта…
Саме про цей ранок я написала в новому, 14-му розділі.
Про ранок, який назавжди розділив моє життя на «до» і «після».
Але в цьому хаосі є він — мій рудий Бантик.
Мій «синочок», який спочатку дратував до сліз, а потім став тим єдиним теплом, яке я відчувала, коли навколо руйнувався світ.
У 14-му розділі багато болю.
Але ще більше — сили.
Сили виїхати в невідомість.
Сили захистити сина.
Сили знову почати дихати, навіть якщо поруч людина, від якої всі радять триматися подалі.
Читайте продовження моєї сповіді тут:
 «Розбита я»
А ви пам’ятаєте свій перший ранок війни?
Що ви встигли схопити із собою?
Напишіть у коментарях. Мені важливо знати, що я не одна.