Моя книга — це спосіб за допомогою сублімації, або її подоби, створити зрілий механізм психологічного захисту.
Поки що не можу зрозуміти, наскільки вдало це вийшло — потрібен час для саморефлексії.
Усі персонажі, звісно ж, вигадані: деякі мають риси, притаманні багатьом людям, які мене оточують; інші — це спроба створити образ, що психологічно привабить читача.
Чи маю я право когось засуджувати?
Одна частина мене кричить — ні. Інша — так.
Під час написання книги я підпорядковувалася фоновому настрою: десь страждала, інколи агресувала, проте рідко зберігала спокій. Холодна голова — не мій коник.
Піддаючись емоціям, я кардинально змінювала сюжет. Можливо, саме це додасть певного шарму моїм «Хронікам». А можливо — приведе до провалу.
Усе залежить від читача.
Я в будь-якому випадку прийму це, адже підходжу до цього з усвідомленням.
Найголовніше — мені було тепло й добре з персонажами, локаціями, думками… Я дуже ціную досвід, який отримала в процесі.
Це не про бажання щось створити.
Це про самопізнання.
Спробу прожити все те, що я намагалася відкласти на потім — біль здавався занадто нестерпним.
Але мені це вдалося.
Я пишаюся собою.
Пишаюся своїми читачами — без вас не було б продовження.